Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Хутким кроком помарширувалося до двірця.
Юнал Таїб Фессар стояв над трупом людоріза, спираючись на колесо порожніх дрожок, і курив свою цигару.
— О! — виплюнув він дим. — Вони не побігли за вами?
— Хто?
— Люди князя.
Візника побачилося у провулку, він присвічував ручним ліхтарем жандармові, той схилився над тілом із роздробленим черепом. Сніг падав на кров, розлиту в снігу.
— Думаю, що ми повинні повернутися до потяга. Місцевій поліції може захотітися затримати нас.
— Мгм?
— Щоб ми свідчили в справі.
Турок дивився із нездоровою цікавістю.
— Радник Дусін уже цим зайнявся. Що сталося з вашим плечем, пане Бенедикте? Вас поранено?
— Радник Дусін?
— Та ж кажу вам, що то люди князя.
— Хто?
Фессар стривожився.
— Ну, добре, краще й справді повертаймося до потяга. Прошу…
— Зі мною усе гаразд! — Відштовхнулося руку купця. — Звідки тут узявся Дусін?
— А хто їх підстрелив? Тобто отого, тут? Та ж люди князя Блуцького.
Знову зазирнулося углиб провулка. Жандарм обшукував кишені трупа.
— Ні, його ні, — сказав турок. — А якщо навіть і так, то не зізнаються, винятково неприємний вигляд. Ходімо.
Задрижалося.
— Хто…
— Та я ж бачу, що ви ледь тримаєтеся на ногах. Насправді, нас могли би підвезти, наш геній-поліцмайстер сам тут упорається, зараз…
— Ні!
— Ну то ходімо, ходімо.
Ішлося власними слідами. За ким побігла княжа прислуга? За хлопцем із чорними очима? За рештою людорізів? Мабуть.
— Сибирьхожето зробить усе, щоб зберегти монополію, — сказав негучно Юнал Таїб, дивлячись прямо перед собою і під ноги. — Коли Тіссен спробував спорудити студниці на гнізді над Дунаєм, трапилися чотири пожежі одна за одною, аж урешті люті порозходилися у різні боки. Вам потрібні протектори. Князь їде до Владивостока, то як же ви з ним домовилися? На кого ви можете покластися там, на місці? Хто в це вкладає гроші? Хто володіє акціями? Ми могли б вам допомогти. Скажімо, виняткові права на користування новими родовищами й студницями в Індії, Малій Азії та Африці на двадцять п’ять років. Як? Ну нехай буде п’ятнадцять. Гарантія на місці, і я відкриваю акредитиву на сто тисяч через годину після того, як ми прибудемо до Іркутська, мого слова досить. Як? Je suis homme d’affaires. Пане Бенедикте.
— Я поняття не маю, про що ви кажете.
— Так само, як не мали поняття про те, що тут на вас чекають? Адже ж я не сліпий, ви мало зі шкури не вистрибнули, — й навіщо було пхатися під ніж? Ви так домовилися з радником Дусіним? Що ви будете служити принадою, а люди князя їх постріляють? Для того знадобився отой театр учора за обідом? Але тепер він мало що дасть. Погляньте: madame Блютфельд, наш пан письменник-журналіст уже балакають, двірцевий сторож усе розповів, вулиця начебто порожня, проте прислуга про все довідується миттю. Скажемо, що якась банда хотіла нас пограбувати, — але це недовго протримається — два трупи… чи три?
— Два.
— Два. Не слід було виходити з купе, навіщо ви туди пішли?
Присілося на двірцевій лавці. На щастя, пасажири, які сперечалися у світлі перонних ламп із проводниками й високим візником, не дивилися у цей бік. Хвиля снігу стояла в повітрі впоперек колії, поморщена завісою морозу. Чи чутно було постріли й на двірці? Чи хтось із них проїжджав тією вулицею? Жандарм сам прибіг, чи його викликав Дусін? Фессар правий, це не має значення, чутки зупинити неможливо.
— Вас усе ж поранено. Я розбуджу доктора Конєшинa.
— Ні! — підвелося. — Це не рана. Я зараз зберуся докупи.
Турок похитав головою.
— Навіщо ви туди йшли, навіщо.
— Ви не зрозумієте… ніхто цього не зрозуміє… Неможливо розповісти… — Й усе ж, звичайно, намагається: — Я не повинен був іти. Мене застерегли. У мене не було жодних підстав. Усі арґументи були проти.