Крига. Частини І–ІІ

Вирушилося повільним кроком з двірця до блідих і розпорошених вогнів міста. Фессар мовчки приєднався. Придріботіла бабушка з широким кошиком, прикритим білою шматиною, Юнал Таїб купив булочку з начинкою. Він загорнув її у носовичок і сховав до кишені обширної хутряної шуби.

Повернувшись на підборах, він якусь мить ішов задкуючи, придивляючись до слідів, залишених у неглибокому снігу; коли дошки й бруківку заступила замерзла глина, він вбив у неї кілька разів каблук козацького чобота й додав масивним ціпком.

— Мгм, мгм, — турок видихнув дим по висунутому на нижню губу язику, хтиво злизуючи при тому кілька іскорок морозу. — Цікаво, чи робив тут хтось нещодавно свердловини. А як у вас? У Варшаві?

— Вибачте?

— Земля. Чи ви перевіряли землю, — він дзьобнув ціпком борозну твердого болота. — Це мені спало на гадку завдяки нашій балачці за картами. Той розрахунок прудкости Криги. Й інші речі. — Він підвів погляд на хмари. Єкатеринбург лежить у долині, в сідловині Уралу, біля воріт Великого Каменя, у погожу ніч тінь на західному зоресхилі мала би визначати межу гірського ланцюга. Турок вказав наліво, на східний горизонт, темний, неосвітлений. — Може, з’їздите на Шарташ, улітку то було дуже красиве озеро. Ну, але вже кілька років з нього не сходить лід; там найміцніший мороз. Та-ак, воно йде під землею, вічною мерзлотою, як розповідають дикуни Побєдоносцева й панове геологи, гуртом найняті Сибирьхожетом, іде чорними річками підземними, Шляхами Мамутів. Але ж один лютий, а й навіть кілька сильніших вогнищ студені — не змінять погоди.