Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Прощання і радість
У четвер, о пів на десяту ранку, двадцять шість сандіністів, п’ять переговорників і чотири заручники вирушили з Національного палацу в напрямку аеропорту. Заручники були найважливіші: Луїс Пальяйс Дебайле, Хосе Сомоса, Хосе Антоніо Мора і депутат Едуардо Чаморро. О тій порі шістдесят політичних в’язнів з усієї країни були на борту двох літаків, що прибули з Панами, де всі вони через кілька годин мали попросити притулку. Ясна річ, не було тих двадцяти, які вже ніколи не зможуть порятуватися.
Сандіністи висунули кінцеву вимогу: аби в полі зору не було військових і жодного руху транспорту на дорозі до аеропорту. Жодна з цих умов не була виконана, бо влада вигнала на вулиці Національну гвардію, аби завадити будь-якій демонстрації народної симпатії. То була марна спроба. Проїзд шкільного автобуса супроводжували бурхливі овації, люди виходили на вулицю, аби святкувати перемогу, і довгий, щораз чисельніший, хвіст автомобілів і мотоциклів їхав за ним до аеропорту. Депутата Едуардо Чаморро здивував такий вибух народної радості. Командир Один, що їхав поруч нього, сказав йому із благодушним настроєм полегкості:
— От бачите: це єдине, що не можна купити за гроші.
Вересень 1978 року,
«Альтернатіва», Богота
Кубинці перед лицем блокади
Того вечора, першого вечора блокади, на Кубі було близько 482 560 автомобілів, 343 300 холодильників, 549 700 радіоприймачів, 352 900 електричних прасок, 286 400 вентиляторів, 41 800 автоматичних пральних машин, 3 510 000 наручних годинників, 63 локомотиви і 12 торгових кораблів. Усе це, крім наручних годинників, які були швейцарськими, було зроблене в Сполучених Штатах.
Очевидно, мав минути певний час, заки кубинці усвідомлять, що значили в їхньому житті оті фатальні цифри. З точки зору виробництва, Куба раптом виявила, що є не окремою країною, а торговельним півостровом Сполучених Штатів. Крім того, що цукрова і тютюнова промисловості цілком залежали від американських консорціумів, усе, що споживалося на острові, вироблялося Сполученими Штатами — чи то на їхній власній території, чи на терені самої Куби. Гавана і ще два чи три міста в провінції створювали враження щасливого достатку, та насправді не було нічого, що не було б чужим: від зубних щіток до двадцятиповерхових скляних готелів на Малеконі. Куба імпортувала зі Сполучених Штатів майже тридцять тисяч видів товарів, потрібних і непотрібних для щоденного життя. При цьому найкращими клієнтами того базару ілюзій були власне туристи, що прибували поромом з Вест-Палм-Біч і морським залізничним поромом з Нового Орлеана, бо вони також воліли купувати безмитні товари, імпортовані з їхньої батьківщини. Місцеві папаї, що їх Христофор Колумб відкрив на Кубі ще в свою першу подорож, продавалися в охолоджуваних крамничках із жовтою етикеткою багамських садівників. Штучні яйця, що їх господині не приймали через розлізлий жовток і аптечний запах, на шкарлупі мали клеймо фермерського підприємства у Північній Кароліні, але декотрі бувалі крамарі мили їх у розчиннику і мазали курячим послідом, аби продати дорожче, буцім вони є домашніми.
Не було жодної сфери споживання, яка б не залежала від Сполучених Штатів. Поодинокі фабрики легкої промисловості, які розмістили на Кубі, щоб скористати з дешевої робочої сили, були обладнані вживаними верстатами, які вже вийшли з моди в країні, звідки їх привезено. Найкваліфікованішими спеціалістами були американці, а більшість з нечисленних кубинських спеціалістів здалися перед блискучими пропозиціями своїх іноземних господарів і виїхали з ними до США. Складів запчастин також не було, бо ілюзорна промисловість Куби була заснована на тому, що запчастини лежали всього за дев’яносто миль і треба було тільки зателефонувати, аби найскладніша деталь прибула наступним літаком без митних зборів і затримок.
Попри такий стан залежності, мешканці великих міст і далі необмежено витрачали, коли блокада вже була жорстокою реальністю. Навіть багато тих кубинців, що були готові померти за революцію — і деякі насправді за неї померли, — продовжували споживати з дитячою бучною радістю. Ба більше: перші заходи революції відразу збільшили купівельну спроможність найбідніших класів, і для останніх щастя тоді полягало в одному: в простій насолоді споживання. Багато мрій, що відкладалися півжиття, а то й ціле життя, раптом реалізувалися. От тільки те, що закінчувалось на ринку, відразу не поповнювалось, а багато чого не можна буде поповнити ще багато років, тож магазини, які ще минулого місяця засліплювали, світили голими полицями.