Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Ні гриви, ні борід
Доповнювали групу ще двадцять три хлопці. Керівництво СФНВ ретельно відібрало їх в усіх регіональних комітетах Нікарагуа серед найсміливіших і випробуваних у бойових діях, та найбільше в них дивувала молодість. Якщо не брати до уваги Пастору, середній вік диверсійної групи становив двадцять років. Трьом з її членів було по вісімнадцять.
Двадцять шість членів групи уперше зібралися на явочній квартирі в Манагуа лише за три дні до наміченої дати акції. Окрім перших трьох номерів, жоден з них не був знайомий з іншими і не мав найменшого поняття про суть операції. Їх тільки попередили, що це смілива акція з величезним ризиком для їхніх життів, і всі на це пристали.
Командир Зеро — єдиний, хто був колись всередині Національного палацу: у ранньому дитинстві він ходив туди з мамою сплатити податки. Дора Марія, номер Два, мала деяке уявлення про Блакитну залу, де засідає палата депутатів, бо бачила її колись по телевізору. Решта групи не тільки не знала, як виглядає той палац, бодай ззовні, більшість з них взагалі ніколи не була в Манагуа. Проте у трьох керівників був добрий план, що його накреслив із певним науковим навиком лікар, і вже за кілька тижнів до акції вони напам’ять знали деталі тої будівлі, наче прожили там півжиття.
Вибраним для акції днем став вівторок 22 серпня, бо обговорення державного бюджету гарантувало численнішу присутність. О пів на десяту ранку того дня, коли дозор підтвердив, що засідання палати депутатів відбудеться, двадцяти трьом хлопцям відкрили всі секрети плану і кожному визначили точне завдання. Їх поділили на шість загонів, по чотири в кожному, і завдяки складній, але ефективній системі, кожному з них дістався номер, що дозволяв знати, який його загін і яке його місце в ньому.
Геніальність акції полягала в тому, аби прикинутися патрулем Школи базової підготовки піхотинців Національної гвардії. Тож вони вбралися в уніформу оливкового кольору, пошиту підпільними швачками у різних розмірах, взулися у військові черевики, куплені попередньої суботи у різних крамницях. Кожному видали похідну сумку з червоно-чорною хустинкою СФНВ, двома носовими хустинками на випадок поранень, ручним ліхтариком, масками і окулярами проти газів, пластиковими пакетами, щоб запасати воду в надзвичайній ситуації, і пакетом бікарбонату, аби протистояти сльозогінним газам. Крім того, у спільному оснащенні диверсійної групи було ще десять півтораметрових нейлонових мотузок, щоб прив’язувати заручників, і три ланцюги з висячими замками, щоби замкнути зсередини всі двері Національного палацу. Медичних наборів вони з собою не мали, бо знали, що в Блакитній залі є медична служба і аптечки першої допомоги. Й нарешті, їм роздали зброю, яка ніяк не могла відрізнятись від тієї, якою користується Національна гвардія, бо майже вся була захоплена в боях. Усе озброєння складалося з двох пістолетів-кулеметів Узі, автоматів G3, M3, M2, двадцяти гвинтівок Ґаранд, пістолета Бравнінґ і п’ятдесяти гранат. Кожен міг зробити триста пострілів.
Єдиний опір усі вони вчинили, коли треба було обрізати волосся і зголити бороди, які вони так старанно відрощували на фронтах війни. Проте жоден член Національної гвардії не може носити ні довгого волосся, ні бороди, і тільки офіцери можуть мати вуса. Тож не було іншої ради, як стригтися, і то як-небудь, бо СФНВ в останній момент не знайшов надійного перукаря. Вони стригли один одного. Дорі Марії рішуча товаришка, двічі клацнувши ножицями, обтяла її розкішну бойову гриву, аби не було видно, що то жінка в чорному береті.
Об одинадцятій п’ятдесят ранку в Блакитній залі зі звичною затримкою розпочалось засідання палати депутатів. До її складу входять лише дві партії: Ліберальна партія, яка є офіційною партією Сомоси, і Консервативна партія, що грає роль лояльної опозиції. З великих скляних дверей головного входу видно парламентські лави лібералів справа і парламентські лави консерваторів зліва, а в глибині, на підвищенні, — довгий стіл для президії. За кожним рядом лав є балкон для прихильників кожної партії і трибуна для журналістів, але балкон для прихильників консерваторів вже віддавна зачинений, тоді як для лібералів відчинений і завжди заповнений найманими прибічниками. У той вівторок він був залюднений більше, ніж звикло, а на трибуні для преси було близько двадцяти журналістів. Загалом у залі було сімдесят сім депутатів, і двоє з них для СФНВ були на вагу золота: Луїс Пальяйс Дебайле, двоюрідний брат Анастасіо Сомоси, і Хосе Сомоса Абреґо, син генерала Хосе Сомоси, який є зведеним братом диктатора.