Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Зухвалість Сомоси
Сомоса відправив у Національний палац три відповіді, бездоганно надруковані на електричній машинці, але усі були без підпису і написані у неформальному стилі з купою хитрих двозначностей. Він не висунув контрпропозиції, тільки намагався ухилитися від умов партизанів. Вже з першого послання було очевидно, що він намагається виграти час, переконаний, що двадцять п’ять юнаків будуть нездатні довго утримувати в заручниках понад дві з половиною тисячі людей, знеможені голодом, безсонням і тривогою. Тому його перша відповідь, яку він дав о дев’ятій вечора у вівторок, була зухвалістю небожителя, що просив двадцять чотири години на роздуми.
Проте в своєму другому посланні, о пів на дев’яту ранку середи, він перемінив зарозумілість на погрози, але почав приймати умови. Причина була проста: переговорники о третій ранку обійшли Національний палац і упевнилися, що Сомоса помиляється в своїх розрахунках. Партизани з власної ініціативи евакуювали небагатьох вагітних жінок і дітей, через «Червоний хрест» передали військовим поранених і загиблих, і всередині панував лад і спокій. На першому поверсі, де в кабінетах перебували дрібні службовці, багато хто мирно спав у кріслах і на столах, інші придумували, чим себе розважити. Не булі ані сліду ворожого ставлення до хлопців в уніформах, які кожні чотири години інспектували приміщення, радше навпаки. Ба більше: у деяких кабінетах для них готували каву і багато заручників виражали їм свою симпатію і солідарність, навіть на письмі, і хотіли будь-що залишитись там як добровільні заручники.
У Блакитній залі, де зосередилися золоті заручники, переговорники могли спостерегти, що атмосфера така ж спокійна, як на першому поверсі. Жоден з депутатів не чинив жодного опору, їх легко обеззброїли, і в міру того, як минав час, по них ставала помітною щодалі більша злість на Сомосу через затримку з угодою. Партизани, зі свого боку, виказували впевненість і добре виховання, але також рішучість. Їхня відповідь на двозначності другого документа була категоричною: якщо через чотири години не буде конкретних відповідей, вони почнуть страчувати заручників.
Сомоса, мабуть, тоді зрозумів марність своїх розрахунків і злякався народного повстання, ознаки якого вже почали намічатися в різних місцях країни. Тож о пів на другу дня в середу у своєму третьому посланні він пристав на найважчу з умов: зачитати по всіх радіостанціях країни політичний документ СФНВ. О шостій вечора, через дві з половиною години, трансляція завершилася.
Сорок п’ять годин без сну
Хоча досі ніякої згоди досягнуто не було, здається, що Сомоса був готовий капітулювати від полудня середи. Адже о тій годині в’язні в Манагуа отримали наказ готувати свої валізи до подорожі. Більшість дізналась про акцію від власних наглядачів, багато з яких, у різних в’язницях, виражали в’язням свою таємну симпатію. З провінції політичних в’язнів стали перевозити в Манагуа задовго до того, як намітилась угода.
О тій самій порі Служба безпеки Панами повідомила генералові Омару Торріхосу, що один нікарагуанський чиновник середньої ланки хоче знати, чи він готовий послати літак для партизанів і звільнених в’язнів. Торріхос погодився. За кілька хвилин він отримав дзвінок від президента Венесуели Карлоса Андреса Переса, який був у курсі переговорів і помітно занепокоєний долею сандіністів, і хотів узгодити зі своїм панамським колегою операцію з транспортування. Того дня панамський уряд винайняв в компанії COPA комерційний літак «Електра», а Венесуела — велетенський «Геркулес». Обидва літаки чекали в аеропорту Панами, готові злетіти, коли закінчаться переговори.
Насправді завершились вони о четвертій дня у середу, і в останню годину Сомоса спробував нав’язати партизанам тригодинний строк, аби покинути країну, але ті, з очевидних причин, відмовились вилітати вночі. Десять мільйонів доларів зменшилися до півмільйона, але СФНВ вирішив далі не сперечатися, по-перше, тому, що гроші у будь-якому разі були вторинною умовою, а головним чином, тому, що члени диверсійної групи після двох діб без сну, перебуваючи під сильним тиском, стали виказувати тривожні ознаки втоми. Перші серйозні симптоми помітив у самого себе командир Зеро, коли виявив, що не може уявити собі місцезнаходження Національного палацу у місті Манагуа. Трохи згодом номер Один зізнався йому, що став жертвою галюцинації: йому причулося, що площею Республіки проїздять ірреальні поїзди. Й нарешті Зеро спостеріг, що номер Два почала куняти і що в якусь мить заледве не впустила карабін. Тоді він зрозумів, що треба негайно завершувати ту драму, яка тривала сорок п’ять годин, хвилина в хвилину.