Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Правитель іде!
Дебати щодо бюджету розпочалися о пів на першу, коли дві легкі вантажівки «Форд», пофарбовані у захисний колір, із зеленим брезентовим верхом і дерев’яними лавками ззаду, одночасно спинились перед двома бічними входами до Національного палацу. При кожному вході, як і передбачалось, стояв озброєний гвинтівкою поліцейський, та обидва добряче звикли до своєї рутини, аби здати собі справу, що зелень вантажівок була значно яскравішою, ніж в Національної гвардії. З кожної вантажівки швидко, скоряючись точним військовим наказам, висіли три загони солдатів.
Першим перед східною брамою зліз з вантажівки командир Зеро, за ним — три загони. Останнім командувала номер Два: Дора Марія. Щойно зіскочивши на землю, Зеро закричав своїм сильним і дуже владним голосом:
— Розступіться! Правитель іде!
Поліцейський при вході відразу ж відступив убік, і Зеро залишив одного зі своїх людей стояти на чатах біля нього. У супроводі своїх людей він піднявся широкими сходами на другий поверх з такими самими грубими криками, що їх видає Національна гвардія, коли наближається Сомоса, і дійшов туди, де стояли інші два поліцейські з револьверами і кийками. Зеро роззброїв одного, а Два роззброїла іншого із тим самим паралізуючим криком: «Правитель іде!»
Там поставили на чати інших двох партизанів. На той час юрба в коридорах почула крики, побачила озброєних вартових і спробувала утекти. В Манагуа це майже суспільний рефлекс: коли прибуває Сомоса, усі розбігаються.
У Зеро було конкретне завдання: увійти в Блакитну залу і не відпускати депутатів, знаючи, що всі ліберали і багато консерваторів озброєні. У номера Два було завдання прикривати цю операцію перед великими скляними дверима: відтіля згори можна було контролювати головний вхід в будівлю. Вони знали, що по обидва боки скляних дверей стоятимуть два поліцейські з револьверами. Унизу, при головному вході, що закривався решіткою з кованої сталі, стояли два чоловіки, озброєні гвинтівкою і пістолетом-кулеметом. Один з них був капітаном Національної гвардії.
Зеро і Два у супроводі своїх загонів через насмерть налякану юрму пробилися до дверей Блакитної зали і були заскочені тим, що в одного з поліцейських є гвинтівка. «Правитель іде!», — знову закричав Зеро і відібрав у нього зброю. Четвертий обеззброїв іншого, але ці поліцейські перші зрозуміли, що це обман, і втекли сходами на вулицю. Тож два охоронці при вході стали стріляти в людей номера Два, і ті відповіли залпом щільного вогню. Капітан Національної гвардії загинув, іншого поліцейського було поранено. Головний вхід на якусь мить лишився неприкритим, але номер Два розставила там кількох людей для його захисту.
Всі на землю
Як і передбачалося, почувши перші постріли, сандіністи, які охороняли бічні входи, прогнали обеззброєних поліцейських, зачинили двері зсередини при допомозі ланцюгів і висячих замків і побігли на підмогу своїм товаришам помежи тлумом, що біг не знати куди, гнаний панікою.
Тим часом номер Два проминула вхід до Блакитної зали і дійшла до кінця коридора, де був бар для депутатів. Коли вона штовхнула карабіном М1 двері, готова стріляти, то побачила тільки купу чоловіків, розпростертих на синьому килимі. То були налякані депутати, які, почувши перші постріли, кинулися на підлогу. Їхні охоронці, думаючи, що й справді йдеться про Національну Гвардію, здалися без опору.
Відтак Зеро штовхнув дулом G3 широкі матові скляні двері Блакитної зали і натрапив на цілком паралізовану палату депутатів: шістдесят два пополотнілі чоловіки ошелешено дивились на двері. Побоюючись, що його впізнають, бо з декотрими з них він учився разом в школі єзуїтів, Зеро випустив свинцеву чергу в стелю і закричав:
— Гвардія! Всі на землю!
Всі депутати кинулися на підлогу позаду пюпітрів, за винятком Пальяйса Дебайле, який розмовляв по телефону за столом президії і остовпів. Згодом вони самі мусили пояснити причину свого переляку: вони подумали, що Національна гвардія виступила проти Сомоси і прийшла їх розстріляти.
У східному крилі будівлі номер Один почув перші постріли тоді, коли його люди вже нейтралізували двох поліцейських на другому поверсі, і він направлявся углиб коридору, де було міністерство внутрішніх справ. На відміну від загонів Зеро, загони номера Один сформували бойовий порядок і по дорозі спинялись для виконання визначених завдань. Третій загін, яким командував номер Три, штовхнув двері міністерства внутрішніх справ в ту мить, коли будівлею розляглася свинцева черга Зеро. В приймальні міністерства вони натрапили на капітана і лейтенанта Національної гвардії, охоронців міністра, які, почувши постріли, притьмом вибігли. Загін номера Три не дав їм часу вистрілити. Відтак штовхнули двері вглибині коридору й опинилися в прохолодному кабінеті з м’якою оббивкою стін і побачили за столом чоловіка років п’ятдесяти двох, дуже високого і трохи зблідлого, який підняв руки, хоча ніхто йому цього не наказував. То був агроном Хосе Антоніо Мора, міністр внутрішніх справ і наступник Сомоси за призначенням конгресу. Він капітулював, не знаючи перед ким, хоча й носив при поясі пістолет Бравнінґ, а в кишенях — чотири набиті обойми. А тим часом номер Один дійшов до задніх дверей Блакитної зали, перестрибуючи через купи розпростертих на підлозі чоловіків і жінок. Те саме випало й номеру Два, яка в той момент увійшла через скляні двері, ведучи здибаних в барі депутатів з піднятими руками. Лише за якусь мить вони усвідомили, що зала видалась їм безлюдною, бо депутати лежали на землі позаду пюпітрів.