Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
У ту мить ззовні почулася коротка перестрілка. Зеро знову вийшов із зали і побачив патруль Національної гвардії під орудою капітана, який від головного входу в будівлю стріляв по партизанах, розставлених перед Блакитною залою. Зеро кинув у нього осколкову гранату і поклав штурмові край. Бездонна тиша запала всередині велетенської будівлі, зачиненої товстими сталевими ланцюгами, де не менше двох з половиною тисяч людей, лежачи долілиць, питали себе, що їх чекає. Вся операція, як і передбачалося, тривала рівно три хвилини.
Вступають єпископи
Анастасіо Сомоса Дебайле, четвертий з династії, яка гнобила Нікарагуа понад сорок років, дізнався новину в той момент, коли сідав обідати в прохолодних сутеренах своєї приватної фортеці. Його негайною реакцією було віддати наказ стріляти не розбираючи по Національному палацу.
Так і зробили. Однак патрулі Національної гвардії не могли наблизитись, бо сандіністські загони, як і передбачалося, з усіх чотирьох боків відкидали їх інтенсивним вогнем з вікон. Чверть години літав вертоліт, стріляючи шрапнеллю по вікнах, і врешті поранив одного партизана в ногу, то був номер Шістдесят два.
Через двадцять хвилин після того, як було віддано наказ про облогу, Сомоса отримав перший прямий телефонний дзвінок зсередини Національного палацу. То був його кузен Пальяйс Дебайле, який передав йому перше послання від СФНВ: або вогонь зупинять, або вони почнуть страчувати заручників, одного кожні дві години, доки не буде прийнято рішення обговорити умови. Відтак Сомоса наказав призупинити облогу.
Невдовзі ще один дзвінок від Пальяйса Дебайле поінформував Сомосу, що СФНВ яко посередників пропонує трьох нікарагуанських єпископів: його преосвященство Міґеля Обандо Браво, архієпископа Манагуа, який вже виступав посередником під час нападу на свято прибічників Сомоси в 1974 році; його преосвященство Мануеля Саласара-і-Еспіносу, єпископа Леону; і його преосвященство Леовіхільдо Лопеса Фіторія, єпископа Ґранади. Усі три випадком були в Манагуа, на спеціальній зустрічі. Сомоса прийняв цю пропозицію.
Згодом, також на вимогу сандіністів, до єпископів долучилися посли Коста-Ріки і Панами. Сандіністи, зі свого боку, важку ношу ведення переговорів довірили стійкості і здоровому глузду номера Два. Її першим завданням, яке вона виконала о другій сорок п’ять дня, було передати єпископам перелік умов: негайне звільнення політичних в’язнів, список яких додавався, широкий розголос воєнних зведень і розгорнутої політичної заяви, відведення гвардійців на триста метрів від Національного палацу, негайне схвалення петицій страйкуючих працівників лікарняної профспілки, десять мільйонів доларів і гарантії того, що диверсійна група і звільнені в’язні поїдуть в Панаму. Тож перемовини почалися ще у вівторок, тривали усю ніч і в середу, близько шостої вечора, досягли кульмінації. За цей час переговорники п’ять разів побували в Національному палаці (одного разу — о третій ранку середи) і насправді у перші двадцять чотири години здавалося, що угода не намітиться.
Вимога про те, аби по радіо зачитали усі воєнні зведення і розгорнуте політичне комюніке, що його СФНВ приготував заздалегідь, для Сомоси виявилась неприйнятною. Однак інша була неможливою: звільнення всіх в’язнів, які були у списку. Насправді у той список, цілком умисно, були включені двадцять в’язнів-сандіністів, які, без сумніву, загинули в тюрмах, ставши жертвами тортур і страт без суду і слідства, але влада відмовлялась це визнавати.