Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
якщо мої глузи колись розвіювали зотлілі слова, якщо я був мітлою для павуків-хрестовиків і пронизливим вітром для старих задушливих могильних склепів,—
якщо я колись, тріумфуючи, сідав на могили старих богів, сідав, благословляючи світ, люблячи світ, біля пам'ятників старим паплюжникам світу,—
бо я люблю навіть могили богів і церкви, коли ясне небо зазирає крізь їхні зруйновані покрівлі; мені любо сидіти мов трава І червоні маки на румовищах церков,—
то як мені не жадати Вічності й вінчального персня перснів — персня повернення!
Я не знайшов ще жінки, від якої хотів би мати дітей, бо мав би її любити,— а я люблю тебе, Вічносте!
Я люблю тебе, Вічносте!
3
Якщо я дихав колись подихом творіння і тієї небесної потреби, що змушує навіть випадки ставати у зоряні хороводи;
якщо я колись сміявся сміхом блискавки творіння, слідом за котрою сердито, але покірно й довго лунав грім творчості;
якщо на божественному столі землі я колись грав із богами в кості, аж земля тряслась і розколювалася, вивергаючи вогненні ріки,—
бо земля — це стіл богів, що здригається від нових творчих слів і від гуркоту гральних костей,—
то як мені не жадати Вічності й вінчального персня перснів — персня повернення!
Я не знайшов ще жінки, від якої хотів би мати дітей, бо мав би її любити,— а я люблю тебе, Вічносте!
Я люблю тебе, Вічносте!
4
Якщо я колись жадібно припадав до пінявого кухля з пряною сумішшю, де добре змішано все на світі;
якщо моя рука колись уливала найдальше в найближче, вогонь у дух, радість у страждання і найгірше в найкраще;
якщо і сам я — зернинка тієї спасенної солі, що змушує все в кухлі добре змішуватися,—
бо є сіль, що поєднує добро із злом, а навіть найбільше зло придатне для приправи і призводить до шумування в кухлі,—
то як мені не жадати Вічності й вінчального персня перснів — персня повернення!
Я не знайшов ще жінки, від якої хотів би мати дітей, бо мав би її любити,— а я люблю тебе, Вічносте!
Я люблю тебе, Вічносте!
5
Якщо я відчуваю ніжність до моря і до всього з морською вдачею, найбільшу ніжність — коли воно розгнівано заперечує мені;
якщо мене пориває радість шукача, що скеровує вітрило до невідомого, якщо в моїй радості вирує радість мореплавця,—
якщо моя радість колись гукала: «Берег зник — я позбувся останніх ланцюгів,—
безмежжя вирує довкруг мене, десь далеко вдалині переді мною виблискує простір і час,— гаразд! Уперед, гартоване серце!» —
то як мені не жадати Вічності й вінчального персня перснів — персня повернення!
Я не знайшов ще жінки, від якої хотів би мати дітей, бо мав би її любити,— а я люблю тебе, Вічносте!
Я люблю тебе, Вічносте!
6
Якщо моя чеснота — чеснота танцюриста, і я часто двома ногами стрибав у золотисто-смарагдовий захват;
якщо моя злоба — це злоба зі сміхом, котрій затишно під трояндовими кущами й під живоплотом лілей,— адже сміх зібрав усе зло докупи, одначе освятив і виправдав це власним блаженством,—
і якщо альфа й омега для мене в тому, щоб усе важке обернути на легке, будь-який дух на птаха, все тіло змусити танцювати,— воістину, в цьому для мене альфа й омега! —
то як мені не жадати Вічності й вінчального персня перснів — персня повернення!
Я не знайшов ще жінки, від якої хотів би мати дітей, бо мав би її любити,— а я люблю тебе, Вічносте!
Я люблю тебе, Вічносте!
7
Якщо я колись напнув над собою тихе небо й ширяв у власному небі на власних крилах;
якщо я, граючись, плавав у глибокій світлій далечі й до мене прилетіла птаха-мудрість моєї свободи,
кажучи: «Знай, немає ні верху, ні низу! Кидай, легкий, собою довкола, стрімко злітай, повертайся! Співай! Забудь про розмову!
Хіба слова створені не для пригнічених тягарем? Хіба для того, хто зазнав легкості, всі слова не омана? Співай! Забудь про розмову!» —
то як мені не жадати Вічності й вінчального персня перснів — персня повернення!
Я не знайшов ще жінки, від якої хотів би мати дітей, бо мав би її любити,— а я люблю тебе, Вічносте!
Я люблю тебе, Вічносте!
Частина четверта і остання