Моя неймовірна подруга

Олів’єро почувалася не дуже добре, у неї боліло горло, але вона мене дуже хвалила і тішилася тим, що я старалася. Вона сказала, що я занадто бліда, і вирішила зателефонувати своїй двоюрідній сестрі, яка жила на Іскії, щоб та прийняла мене погостювати влітку. Я подякувала їй, але матері про ту можливість відпочинку на Іскії не сказала нічого. Я наперед знала, що вона нізащо мені б не дозволила. Я — на Іскію? Я — сама на пароплаві у морській подорожі? Я — на пляжі, купаюся у морі в купальнику?

Я навіть Лілі про це нічого не сказала. За останні кілька місяців вона втратила навіть мрію про взуттєву фабрику, і мені зовсім не хотілося вихвалятися перед нею своїми шкільними успіхами, стипендією та можливими канікулами на Іскії. На перший погляд, ситуація дещо покращилася: Марчелло Солара дав їй спокій і більше не бігав за нею. Але після бійки на площі дей Мартірі сталася одна подія, яка її здивувала. Марчелло прийшов до чоботарської майстерні Фернандо, збентеживши старого такою честю, і запитав, як почувається Ріно. Оскільки Ріно не розповів батькові правди про те, що сталося (щоб пояснити синці на обличчі та на тілі, він сказав, що впав з мопеда свого друга), тому швидко вивів Марчелло з майстерні на вулицю, щоб той, бува, не бовкнув зайвого. Вони пройшлися вулицею. Ріно нехотя подякував Соларі за допомогу та за виявлений інтерес до його здоров’я. Через пару хвилин вони розпрощалися. Коли Ріно повернувся до майстерні, батько сказав йому:

— Нарешті ти вирішив зробити щось путнє.

— Що саме?

— Дружити з Марчелло Соларою.

— Немає між нами ніякої дружби, тату!

— Ну, тоді ти як бовдуром був, так бовдуром і залишишся.

Фернандо хотів цим сказати, що Солара щось задумав і синові слід було скористатися нагодою. І мав рацію. Марчелло повернувся через кілька днів з парою черевиків свого діда, які треба було відремонтувати. Пізніше запросив Ріно разом покататися на машині, потім йому спало на думку навчити його кермувати, а потім переконав його у необхідності вивчитися на права, запропонувавши для практикування свою «міллеченто». Можливо, про дружбу мова і не йшла, але Солара явно взяв Ріно під свою опіку.

Ліла не була свідком тих зустрічей в чоботарській майстерні, оскільки більше не потикала туди носа, але чула про них, і, на відміну від батька, відчувала тривогу, що наростала з кожним днем. Спершу, пам’ятаючи битву феєрверків, вона думала: та ні, Ріно занадто ненавидить Солар, щоб так легко купитися. Та з часом мала визнати, що увага Марчелло впливає на її старшого брата навіть більше, аніж на батьків. Вона вже добре знала вади та слабини брата, але все одно дратувалася через те, як швидко і легко вдалося Соларі задурити йому голову.