Моя неймовірна подруга
- Автор: Ferrante Elena
- Серия: Неаполитанский квартет #1
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-5416-9
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Моя неймовірна подруга». Краткое содержание книги:
Ріно розсердився і сказав:
— Брехуха, іди і принеси негайно!
Тут і Фернандо наказав їй роздратовано:
— Ходи швидко, принеси черевики!
Ліла повернулася ображено до батька:
— Чому це тобі зараз так закортіло на них поглянути? Раніше ти їх викинув, бо вони тобі не подобалися!
Фернандо вдарив долонею по столу так, що аж келихи з вином задрижали:
— Встань і піди принеси черевики, я тобі сказав!
Ліла відсунула стілець від столу і підвелася.
— Я їх викинула, — промовила вона тихо і вийшла з кімнати.
Більше вона не повернулася.
Усі сиділи мовчки. Першим отямився Марчелло. Він сказав збентежено:
— Вибачте, може, я помилився. Я не знав, що так станеться.
— Нічого, — відповів Фернандо і шепнув дружині: — Іди поглянь, що там витворяє твоя дочка.
Нунція вийшла з кімнати. Повернулася вона геть збентежена: Ліли ніде не було. Ми шукали її по всій хаті — немає. Кликали з вікна — тиша. Марчелло, геть засмучений, попрощався і пішов. Тільки-но за ним зачинилися двері, Фернандо крикнув дружині:
— Цього разу я твою дочку точно вб’ю!
Ріно приєднався до батька, сиплячи погрозами, Нунція розплакалася. Я перелякано вислизнула з хати майже навшпиньках. Та щойно я зачинила двері і вийшла на сходовий майданчик, мене покликала Ліла. Вона була на останньому поверсі, я тихесенько піднялася до неї. Вона сховалася клубочком біля дверей, що вели на дах, у темряві. У руках притискала до грудей черевики, я вперше побачила їх уже готовими. Вони поблискували у тьмяному світлі голої лампочки, причепленої до електричного проводу.
— Що тобі коштувало показати їх? — запитала я, не розуміючи її поведінки.
Вона рішуче захитала головою:
— Я йому до них навіть доторкнутися не дозволю!
Та здавалося, що вона теж була приголомшена своєю реакцією. Нижня губа в неї тремтіла, чого з нею ніколи не траплялося.
Поступово мені вдалося переконати її повернутися додому, адже вона не могла ховатися вічно. Я відвела її додому, розраховуючи на те, що у моїй присутності їй перепаде менше. Та все одно були і крики, і лайка, і декілька ляпасів. Фернандо репетував, що через її капризи він поставив себе у незручне становище з почесним гостем. Ріно вирвав у неї з рук черевики, заявив, що вони належать йому, бо більшу частину роботи зробив він. Вона розплакалася, примовляючи: «Але ж я теж працювала, хоч краще було цього ніколи не робити. Ти перетворився на божевільну тварину». Кінець сварці поклала Нунція. Вона спохмурніла, аж почорніла обличчям, і якимось не своїм голосом наказала дітям і чоловікові — вона, що ніколи ні з ким не сперечалася! — припинити негайно, віддати ті черевики їй і не казати їй навіть слова наперекір, якщо не хочуть, щоб вона викинулася з вікна. Ріно відразу віддав їй черевики і того разу на цьому все припинилося. Я тихенько втекла.
Але Ріно не заспокоювався і протягом наступних днів продовжував нападати на сестру — і словами, і руками. Щоразу, коли ми з Лілою зустрічалися, я помічала нові синці на її тілі. Згодом вона здалася. Якось ранком він змусив її вийти з дому разом і піти до чоботарської майстерні. По дорозі обоє, дуже обережно, кожен по-своєму, намагалися якось помиритися і припинити війну. Ріно сказав, що дуже її любить, а от їй наплювати на всіх: на нього, на батьків, на братів та сестру. Ліла пробурчала: «І що ж такого поганого я зробила для нашої сім’ї?» Крок за кроком, слово за словом, Ріно розповів їй, що мав собі на думці.
— Якщо Марчелло наші черевики сподобаються, тоді тато передумає.
— Не думаю.
— Точно! А якщо Марчелло до того ж їх ще й купить, татко зрозуміє, що твої моделі — те, що треба, що їх купуватимуть, і дасть нам дозвіл працювати.
— Утрьох?
— Ну, спочатку я і він, а потім, може, й ти. Татко може виготовити пару черевиків за чотири-п’ять днів. Я, якщо постараюся, зможу виготовити стільки ж, ось побачиш! Ми їх виготовлятимемо, продаватимемо і закуплятимемо матеріал для нової партії. І так поступово зароблятимемо все більше і більше.
— А продаватимемо кому — знову ж таки Марчелло Соларі?
— У Солар купа зв’язків, вони знають потрібних людей. Вони замовлять за нас пару слів.
— І зроблять це просто так, безкоштовно?
— Вони хочуть невеликий відсоток від продажу, і ми їм його дамо.
— І чому це вони готові задовольнитися лише невеликим відсотком?
— Бо я їм сподобався.