Моя неймовірна подруга
- Автор: Ferrante Elena
- Серия: Неаполитанский квартет #1
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-5416-9
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Моя неймовірна подруга». Краткое содержание книги:
— Кому, Соларам?
Ліла зітхнула:
— Зробимо так: розповімо про це татові і побачимо, що він скаже.
— Навіть не смій!
— Або так — або ніяк!
Ріно замовк, посопів сердито:
— Добре. Але говоритимеш ти: у тебе це краще виходить.
Того ж вечора, за вечерею, у присутності розчервонілого від збудження брата, Ліла повідомила Фернандо, що Марчелло не тільки виявив інтерес до їхніх черевиків, а й готовий був їх навіть купити, більше того: його цікавила їхня ідея з комерційного погляду, він готовий був зробити рекламу їхній продукції у своїх колах, звичайно, за невеликий відсоток від продажу.
— Про відсоток то вже я сказав, — уточнив Ріно, не підводячи очей, — а не Марчелло.
Фернандо поглянув на дружину, Ліла зрозуміла, що вони вже все обговорили раніше і дійшли певного висновку.
— Завтра, — промовив Фернандо, — я виставлю ваші черевики у вітрині крамниці. Якщо хтось захоче на них подивитися, якщо захоче їх поміряти, якщо захоче їх купити, якщо захоче зробити з ними дідька лисого, буде розмовляти зі мною! Лише я вирішуватиму!
Кілька днів потому я проходила повз їхню лавку. Ріно працював, Фернандо працював, обидва сиділи, низько схиливши голови над роботою. Я помітила у вітрині, поміж коробками з гуталіном та шнурками, дуже гарні й елегантні черевики з тавром «Черулло». Біля них до скла вітрини був приклеєний аркуш паперу з написом від руки, напевне, зроблений Ріно, де так і значилося: «Взуття виробництва Черулло». Батько з сином чекали на щасливий випадок.
Але Ліла була налаштована скептично і дулася. Вона не йняла віри сподіванням брата, до того ж її насторожувала негласна згода між батьком та матір’ю. Загалом вона не чекала нічого доброго. Пройшов тиждень, але ніхто не виявляв анінайменшої зацікавленості щодо черевиків у вітрині, навіть Марчелло. Тільки піддавшись на умовляння Ріно, який майже силою приволік його до крамниці, Солара неуважно оглянув їх, ніби мав щось геть інше на думці. Звичайно, він їх приміряв, але сказав, що вони йому завузькі, відразу зняв і пішов, не промовивши ні слова, немов у нього раптом заболів живіт і йому треба було негайно бігти додому. Не можна було передати словами розчарування батька та сина. Та вже через пару хвилин Марчелло повернувся. Ріно скочив на ноги, щасливий, і простягнув йому правицю, ніби самим лише своїм поверненням Марчелло дав згоду на підтвердження домовленості. Та Марчелло на нього навіть не глянув і звернувся безпосередньо до Фернандо. Випалив на одному диханні:
— Мої наміри дуже серйозні, доне Фернá: я прошу руки вашої доньки Ліни.
Реакція Ріно на такий поворот подій була сильною та несподіваною: у нього почалася гарячка, що на кілька днів уклала його в ліжко. Коли температура спала, в його поведінці з’явилися дивні та тривожні симптоми. Він міг встати вночі уві сні, мовчки бігти до дверей і намагатися їх відчинити, розмахував руками із виряченими очима. Перелякані Нунція з Лілою тягли його знову до ліжка.
А Фернандо, який разом з дружиною відразу зрозумів справжні наміри Марчелло, поговорив із донькою серйозно та врівноважено. Він пояснив їй, що пропозиція Марчелло була важливою не тільки для її майбутнього, а й для майбутнього всієї їхньої родини. Сказав, що вона ще надто молода, і ніхто не зобов’язує її погоджуватися відразу. І додав, що він, як батько, радив би їй прийняти пропозицію. Тривалі заручини, під час яких вона могла б і надалі жити вдома з батьками, з часом дали б їй змогу звикнутися з думкою про одруження.
Ліла так само спокійно відповіла йому, що швидше піде на ставки і втопиться, аніж заручиться і вийде заміж за Марчелло Солару. Через це вибухнула страшна сварка, що не змусила її змінити рішення.
Я ледве не знепритомніла, коли почула цю новину. Мені було добре відомо, що Марчелло Солара намірився заручитися з Лілою, чого б йому це не коштувало, та мені навіть на думку не спадало, що у нашому віці можна отримати пропозицію про одруження. А от Ліла отримала, і їй ще навіть п’ятнадцяти років не виповнилося, вона ні з ким із хлопців ще не зустрічалася і навіть ні з ким не цілувалася ні разу. Я відразу прийняла її сторону. Що, вийти заміж?! За Марчелло Солару?! Може, ще й дітей від нього народити?! Ні, нізащо! Я підтримувала її у тій новій війні проти батька і поклялася, що завжди підтримуватиму, незважаючи на те що батькові вже увірвався терпець, і він почав їй погрожувати, казав, що заради її ж щастя він їй всі ребра поперебиває, якщо вона не погодиться на таку важливу партію.
Але склалося так, що в мене не було змоги підтримати Лілу. У середині липня сталася подія, яку мені слід було передбачити, але вона захопила мене зненацька і порушила всі мої плани. Якось вже під вечір, після звичної прогулянки по району з Лілою та міркувань про те, що сталося і як вибратися з цієї халепи, я повернулася додому. Двері мені відчинила сестра Еліза. Вона прошепотіла схвильовано, що у світлиці була її вчителька, тобто Олів’єро. Вона розмовляла з нашою матір’ю.