Моя неймовірна подруга

Ліла вирвала свою руку з моєї і побігла назад, ми з Кармелою кинулися за нею. Ми прибігли якраз у ту мить, коли Ріно з Пасквале відступали до пам’ятника, пліч-о-пліч, а гурт тих гарно одягнених хлопців наступав на них, луплячи їх ціпками. Ми закричали, кличучи на допомогу, почали плакати, намагалися зупинити перехожих, але ті, побачивши ціпки, лякалися і не хотіли втручатися. Ліла вхопила одного з нападників за руку, але той відкинув її, і вона впала на землю. Я бачила Пасквале, який вже впав на коліна від ударів, я бачила Ріно, що намагався прикритися руками від ціпків. У ту мить поряд зупинилася якась машина: то була «міллеченто» Солар.

Звідти відразу вискочив Марчелло і спочатку допоміг підвестися Лілі, а потім під впливом її криків гніву та розпачу через брата кинувся у бійку, роздаючи удари на всі боки і отримуючи їх у відповідь. Лише тоді з автівки вийшов Мікеле, неспішно відкрив багажник, дістав звідти щось схоже на блискучий металевий ломик і влився у бійку, луплячи ворогів з такою холодною люттю, яку я сподіваюся більше ніколи не побачити у своєму житті. Ріно та Пасквале, підбадьорені допомогою, вже перейшли у наступ і теж били, гамселили, рвали; мені вони здавалися двома незнайомцями — так змінила їх ненависть. Гарно одягнені молодчики змушені були рятуватися втечею. Мікеле підійшов до Пасквале, у якого з носа текла кров, але той невдячно відштовхнув його від себе і витерся рукавом білої сорочки, потім глянув на почервонілий від крові рукав. Марчелло підняв із землі в’язанку ключів і віддав її Ріно, який збентежено йому подякував. Перехожі, які до цього обходили бійку десятою дорогою, тепер почали підходити ближче, зацікавлені тим, що відбувається. Я не могла поворухнутися зі страху.

— Заберіть із собою дівчат, — сказав Ріно обом Соларам вдячним тоном того, хто змушений просити про допомогу.

Марчелло примусив нас сісти в машину; спершу — Лілу, яка опиралася найбільше. Ми всі разом втиснулися на заднє сидіння, одна другій на руки, і поїхали. Я повернулася і побачила, як Ріно та Пасквале ішли у напрямку Рів’єри, Пасквале кульгав. У мене було таке почуття, ніби наш район несподівано розширився і охопив собою увесь Неаполь, навіть вулиці з порядними, багатими людьми. У машині відразу виникла суперечка. Джильйола з Адою почали скаржитися на незручність та тісноту. «Як це так можна їхати!» — обурювалися вони. «То виходьте і йдіть пішки!» — гаркнула у відповідь Ліла, і справа вже доходила до рукоприкладства. Марчелло загальмував, ця сцена його веселила. Джильйола вийшла з машини і повільною ходою королеви всілася спереду, на коліна Мікеле. Так ми і їхали: з Джильйолою та Мікеле, що без кінця цілувалися просто у нас на очах. Я дивилася на неї, а вона поглядала на мене і починала гаряче цілуватися. Я відразу відверталася.