Голубий Птах, названий син ірокезів
- Автор: Юрген Анна
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Андрєєва
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Голубий Птах, названий син ірокезів». Краткое содержание книги:
… XVIII століття. Між англійцями і французами точиться боротьба за панування в
Північній Америці. Все далі в ліси відходять індійці — корінне населення країни.
Герой повісті, Георг — син білого поселенця, — потрапляє в полон до індійців, які
всиновляють його. Голубий Птах — так назвали хлопця нові батьки — пізнає життя
червоношкірих людей, про яких білі завойовники говорили тільки зневажливо. Він бачить, що
індійці не заслуговують такої зневаги. Голубий Птах полюбив своїх нових батьків, зжився з
індійцями. Знову потрапивши в середовище білих поселенців, він не може примиритися з їх
хижацькими прагненнями, користолюбством, з усім їх життям, сповненим ненависті і
нетерпимості до людей іншої раси. І хлопець назавжди повертається туди, де він знайшов свій
справжній дім, — до індійців.
Автор цієї книжки — Анна Юрген, сучасна німецька письменниця (НДР) — працюючи над
повістю, спиралася на історичні факти.
Цей захоплюючий правдивий твір з задоволенням прочитають і діти і дорослі.
В Радянському Союзі повість «Голубий Птах» видається вперше.
Східні райони лісу заселяли племена з зовсім іншими звичаями і побутом. Тут індійці жили в селах, вирощували деякі польові культури, — насамперед маїс, квасолю і гарбузи. Заліза вони зовсім не знали, землю обробляли кам'яними мотиками і сапками з дерева та кості. Польові роботи вважалися справою жінок; чоловіки займалися полюванням і рибальством.
У вирощуванні польових культур окремі племена, особливо ірокези, досягли великих успіхів. Ірокези являли собою союз п'яти племен, які жили на південному узбережжі озера Онтаріо, на заході сучасного штату Нью-Йорк. Коли восени 1779 року генерал Саллівен разом з своїм каральним батальйоном ступив на індійську землю, його вразили розміри полів. Він запевняв, що солдати спалили 40 тисяч центнерів маїсу на пню і вирубали у фруктових садах сливові дерева, багатьом з яких було щонайменше по 50 років.
Житла цих лісових індійців були досить різноманітні. Ірокези будували довгі будинки з пологими дахами та фронтоном; тому-то і називали вони свій рід просто Довга Хата, інші племена — ленапи, наприклад, — жили у вігвамах, маленьких куполоподібних хатинах, схожих на бджолині вулики, вкритих березовою корою. У великих ірокезьких хатах. жили звичайно разом члени одного роду, здебільшого сестри з чоловіками та дітьми. (В ірокезів переважав матріархат). А у вігвамах мешкала тільки одна сім'я, що складалася з одного подружжя та їх дітей. Таких шкіряних наметів, як у індійців прерій, тут не було. Не було й розкішних головних уборів. Чоловіки носили на голові лише по кілька пер. Тільки кетаби, одне з племен сіу, вбиралися на свята в головні убори з орлиних пер, і взагалі вони різко відрізнялись од ірокезів звичаями та побутом.
Коней лісові племена використовували лише як в'ючних тварин, а не для їзди верхи. Виняток становили хворі, які неспроможні були йти пішки. Немало подорожували індійці й водою. Тому-то вони оселилися на берегах річок і струмків. Легенькі, як пір'їна, човни з березової кори, — найкращий винахід жителів лісу, — пропливали навіть по маленьких річечках.
Із мовного скарбу цих індійців до нас дійшли такі слова, як, наприклад, томагавк, мокасини і вампум. Томагавком називалася спочатку важка дерев'яна палиця, а потім, з приходом європейців, гудзонський колун, своєрідна сокира з довгим, на три чверті метра, топорищем.
Взуттям були мокасини. Вони складалися здебільшого з суцільного куска шкури, виробленої так, що вона, наче закритий пантофель, щільно облягала ногу. Замість штанів індійці носили дві шкіряні панчохи — легінги, які сягали по самі стегна і застібалися на поясі. Пізніше під впливом європейців індійці почали носити короткі штани, сорочки і куртки.
Вожді сіл підтримували зв'язок при допомозі так званого письма в малюнках, які видряпували на березовій корі. В особливо важливих випадках посилали гінців з вампумом — поясом із перлин. Такі пояси складалися з маленьких одшліфованих черепашечок-трубочок, просвердлених на кінцях і ниткою скріплених щільненько одна біля одної. Білі і чорні перлини чергувалися, утворюючи певний рисунок. Кожний такий рисунок становив собою окреме речення. Той, хто одержував такий пояс, міг читати його, як ми читаємо книжку. На такі лісостепові племена, що займалися вирощуванням маїсу, і натрапляли на початку XVII століття європейці, завойовуючи Північну Америку.
Дві нації прагнули захопити континент: французи, які закріпилися на берегах річки Св. Лаврентія в Канаді, і англійці, що проникали в глиб країни з берегів Атлантичного океану на південь і північ від сучасного Нью-Йорка.
Перевага білих у зброї і людях поставила індійців у безвихідне становище, вони змушені були відступати. Атлантичні племена подалися через Аллеганські гори на територію між Огайо та озером Ері. З часом тут виникло змішане плем'я з колишніх племен ірокезів, шоні, ленапів, вейєндотів, оттава. Ці племена дедалі більше вступали в родинні зв'язки. Кінець кінцем з'явилися цілі села, в яких жили всього тільки дві або три групи з різною мовою.