Голубий Птах, названий син ірокезів
- Автор: Юрген Анна
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Андрєєва
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Голубий Птах, названий син ірокезів». Краткое содержание книги:
… XVIII століття. Між англійцями і французами точиться боротьба за панування в
Північній Америці. Все далі в ліси відходять індійці — корінне населення країни.
Герой повісті, Георг — син білого поселенця, — потрапляє в полон до індійців, які
всиновляють його. Голубий Птах — так назвали хлопця нові батьки — пізнає життя
червоношкірих людей, про яких білі завойовники говорили тільки зневажливо. Він бачить, що
індійці не заслуговують такої зневаги. Голубий Птах полюбив своїх нових батьків, зжився з
індійцями. Знову потрапивши в середовище білих поселенців, він не може примиритися з їх
хижацькими прагненнями, користолюбством, з усім їх життям, сповненим ненависті і
нетерпимості до людей іншої раси. І хлопець назавжди повертається туди, де він знайшов свій
справжній дім, — до індійців.
Автор цієї книжки — Анна Юрген, сучасна німецька письменниця (НДР) — працюючи над
повістю, спиралася на історичні факти.
Цей захоплюючий правдивий твір з задоволенням прочитають і діти і дорослі.
В Радянському Союзі повість «Голубий Птах» видається вперше.
Замішання поступово проходило, сестри заговорили першими. Їх до сліз розсмішила незвичайна мова брата, вузол волосся на маківці та індійський одяг.
— А це що таке? — запитували вони і мацали намисто. — З такими пазурами тут не можна показуватися на люди.
Хлопець пояснював, але сестри навіть не слухали його.
— Ти схожий на дикуна. Переодягнися зараз же.
Вони принесли старі штани та куртку Андреса і не заспокоїлися доти, аж поки він не переодягнувся в одяг брата.
Вузол на голові став жертвою ножиць.
Хлопця навперебій засипали питаннями, але, видно, сестрам було байдуже до відповіді, бо не встигав він розкрити рота, як знову щось інше цікавило їх. Бурхливий потік безугавних запитань зовсім спантеличив хлопця; адже в роді Черепахи ніколи ніхто не встрявав у розмову, перш ніж той, хто говорить, не замовкав.
Голубий Птах почав було розповідати про Боброву Річку, про індійських батьків, Малію і Козулю. Хлопцеві ставало легше вже від того, що він говорив, але його щоразу перебивали, і Голубий Птах так нічого й не розповів.
Нарешті Андрес закінчив нестерпну бесіду:
— Ти, мабуть, радий, що тебе забрали від індійської наволочі. Завтра ми почнемо викорчовувати пні, щоб очистити землю ще для двох нив.
Хлопець глянув на брата; зневажливі слова зачепили за саме серце. Розпачлива туга за улюбленим краєм огорнула його, і ввечері він довго плакав під ковдрою, поки не заснув.
Рано вранці його розбудили:
— Ми мусимо поспішати, а то нічого не встигнемо зробити.
Напівсонний хлопець пішов за братом до узлісся. Він був настільки стомлений тижневим переходом, що навіть не помітив чужого чоловіка, якого Андрес узяв на підмогу.
Втрьох вони взялися до роботи. Крайні дерева, що вишикувалися в ряд, були вже надрубані. Глибокі зарубки виблискували на темно-коричньових стовбурах.
— Спочатку рубатимемо це дерево, — сказав Андрес і показав на велетенський бук, якого і троє не обхоплять. — Треба повалити його так, щоб він потяг за собою й інші.
Незабаром рівномірно зацюкали сокири. Але хлопцеві така робота була не під силу. Він не звик до тяжкої праці; в порівнянні з цими ударами об живе, пружне дерево, рубання сухих гілок на дрова було просто забавкою. Та до того ж йому зовсім не пасувало топорище, і воно геть розтерло йому долоню. На Родючій Землі кожен сам собі тесав топорище.
Зауваження посипалися градом на хлопця:
— Дужче розмахнись!
— Ти держиш сокиру не так.
— Ти стоїш незграбно.
Андресове обличчя виражало явне незадоволення, і він не раз уже бурчав:
— Ти нічого не вмієш; прикордонник повинен уміти поводитися з сокирою.
Надвечір стовбур почав потріскувати, гілки здригалися, дерево поволі похилилось і впало на крону сусіднього. Грім пронісся через увесь ряд; розколюючись і тріскаючись, буки чіплялись один за одного і падали на землю.
Ввечері, хитаючись від утоми, Голубий Птах повертався додому, йому пригадалася хата Черепахи. Батьки, мабуть, сидять зараз під буком біля порога і лущать маїс.
А тут мурашкових вечорів не буває. Дні минали у квапливій роботі, неначе сама поспішність керувала всім, але скільки б не спішив, все одно не встигаєш.
Нарешті почали перетягати волами до струмка старі сухі дерева, повалені ще в минулому році.
— На узліссі цей мотлох не можна палити, бо ще загориться ліс і ми самі себе спалимо, — сказав Андрес.
Поміж двома волами волочився товстий ланцюг. Петер поганяв тварин, Голубий Птах і помічник-чужинець накидали ланцюг на стовбур. Воли тягли одну за одною дерев'яні колоди з велетенськими кронами до струмка. З гілок і стовбурів, укладених рядом, виріс цілий вал; окремі кущі, вкриті осіннім листям, визирали з-під нього і нагадували клаптики розірваного вінка.
Коли перетягали останнє дерево, рука Голубого Птаха потрапила під ланцюг: далися взнаки фізичне виснаження і постійні лайки — його увага притупилася. Долоню дуже придавило.
— Щастя твоє, що пальці не одтяло, — заспокоїв хлопця робітник.
— Охолоди руку в ставку, — порадив Андрес.
Ні в кого не знайшлося часу для такої дрібниці, не було тут і цілющої рідини.
Напівпритомний хлопець присів біля води, щоб затамувати біль, і не відривав погляду од людей, які підпалювали дерева. Брати і чужий чоловік стрибали з факелами, встромляючи їх під сухі гілки. Вогники деякий час витанцьовували, потріскуючи в гіллі, потім у небо здійнявся з стогоном величезний вогняний язик. Незабаром горів уже весь ряд.