Голубий Птах, названий син ірокезів
- Автор: Юрген Анна
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Андрєєва
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Голубий Птах, названий син ірокезів». Краткое содержание книги:
… XVIII століття. Між англійцями і французами точиться боротьба за панування в
Північній Америці. Все далі в ліси відходять індійці — корінне населення країни.
Герой повісті, Георг — син білого поселенця, — потрапляє в полон до індійців, які
всиновляють його. Голубий Птах — так назвали хлопця нові батьки — пізнає життя
червоношкірих людей, про яких білі завойовники говорили тільки зневажливо. Він бачить, що
індійці не заслуговують такої зневаги. Голубий Птах полюбив своїх нових батьків, зжився з
індійцями. Знову потрапивши в середовище білих поселенців, він не може примиритися з їх
хижацькими прагненнями, користолюбством, з усім їх життям, сповненим ненависті і
нетерпимості до людей іншої раси. І хлопець назавжди повертається туди, де він знайшов свій
справжній дім, — до індійців.
Автор цієї книжки — Анна Юрген, сучасна німецька письменниця (НДР) — працюючи над
повістю, спиралася на історичні факти.
Цей захоплюючий правдивий твір з задоволенням прочитають і діти і дорослі.
В Радянському Союзі повість «Голубий Птах» видається вперше.
Повільно зав'язувалась розмова, досить важка для Голубого Птаха, який уже трохи забув англійську мову. Однак він все ж таки зрозумів, що батьки вже спочивають на кладовищі. Батько загинув під час порубки лісу, а матір горе звело в могилу. Обидві сестри ведуть домашнє господарство, а Петер уже старанно допомагає по хазяйству. Вони живуть знов у своєму будинку. Вже три роки минуло, як вони туди переїхали, бо з часу окупації англійцями форту Пітт індійці більше не з'являються.
Брати пішли до тітки Рахель. По дорозі Андрес не скупився на слова, розповідаючи про новий Бедфорд. Він, мабуть, хотів згладити замішання, яке відчували обидва відчужені брати.
— Місто вдвічі виросло за останні роки, — сказав він, і справді біля дому тітки Рахель виднівся новий дах, а напроти навіть будова з кам'яним фундаментом. Для прикордонного селища це вже щось незвичайне. Над дверима будинку була зроблена з заліза емблема: кінь, що ніби рвався у повітря.
— Це заїзд Дункера; тут завжди зупиняються і міняють коней екіпажі, що їдуть до форту Пітт.
Але між Дункером і тіткою Рахель усе ще простягалася стара, брудна, невимощена, з глибокими коліями вулиця, яка щоразу після дощу перетворювалася в озеро; все ще висіли важкі дерев'яні віконниці, якими ввечері закривали маленькі вікна; на порослих травою ямах, попід огорожами, так само, як і колись, гралися діти.
Тітка зустріла гостя радісними вигуками й обняла його, обливаючи слізьми.
— Бідний Георг, бідний Георг, — схлипувала вона. Знову почув хлопець своє давнє ім'я. Це він має бути отим Георгом? Адже вони всі його так називають.
Голубого Птаха всадовили на лаву, що здалася йому дуже незручною; він зовсім одвик так високо сидіти. Але тітка не помічала цього, так само, як не звертала уваги й на індійське вбрання, вона тільки сяяла од щастя, що повернувся її племінник.
— Ти дуже схожий на свою матір, ну прямо, як дві краплі води, — безперервно вигукувала тітка, пораючись біля сковорідки, на якій смажилося сало.
Хлопець відчував, з якою любов'ю клопоталася старенька, однак він ледве ковтав їжу. Вона здавалася йому несмачною, зовсім не такою, як у хаті Черепахи, та до того ще й горло немов щось здавило.
Як тільки Андрес вийшов, хлопець схопився з місця.
— Найближчим часом ти повинен одвідати мене і про все розповісти, — просила його тітка, і Голубий Птах пообіцяв приїхати.
— Нам треба поспішати, бо ми коней продали, а натомість купили волів, — доповів надворі Андрес. — З волами краще корчувати дерева.
Дорога анітрохи не змінилася. Спочатку вона тяглася вздовж Джуніати, між прибережними чагарниками та смужками ріллі, потім через ліс, де в глибоких коліях темніла гнила вода. На середині лісу в'їхали на велику просіку, що поросла ожиною, де пурхали дрозди. За просікою дорога звузилась і нагадувала тепер довгу вузьку печеру, яку утворювали гілки, що з обох боків майже сходилися своїми кінцями.
Нарешті ліс закінчився. Глибокі колії перетинали луг і вели мимо будинку Рустерів через маїсові поля та струмок до узлісся, щоб там знову зникнути у зелених нетрях. Голубий Птах ішов слідом за братом. Наче з незмірно глибокої криниці, виринали спогади і зливалися з тим, що пропливало перед очима. Як тільки вони вийшли з лісу і побачили будинок, хлопець збентежився. Тополі так само височіли біля нього, але великого бука, де завжди цвірінькали, граючись, жовті горобці, вже не було.
— Він виснажував грунт, тому я зрубав його — сказав Андрес.
Голубий Птах подумав про буки на Родючій Землі. «Він захищає від блискавки», завжди говорила Полуденне Сонце і після кожної грози прив'язувала до гілок пачечку тютюну в знак подяки дереву. Тяжким сумом повіяло на хлопця від пустого місця, де раніше рідний бук простягав своє гілля, на яке так часто видирався хлопець.
Андрес знову почав розповідати:
— Стару дерев'яну хату я зніс. У новому будинку — три кімнати. Поряд, під довгим дахом, — стійло і клуня. А тепер поглянь-но туди! — Андрес показав пальцем повз будинок на поле. — Ми всю зиму корчували дерева, щонайменше п'ять нив! Оце кілька днів тому почали знову, ти повернувся якраз вчасно. — При цьому він з очевидним задоволенням оглянув брата. — Такий великий, сильний хлопець, як ти, — безперечно, неабияка допомога.
Голубий Птах побачив по той бік голого поля цілі купи, заввишки з хату, повалених лісових велетнів. Перед валом колод вітер намів різнобарвний килим з осіннього листу; здавалося, ніби стовбури лежать на пурпуровому покривалі. Проте хлопець змушений був одірватися від своїх думок. Біля садового паркана його чекали сестри і брат — дві стрункі дівчини і високий юнак. Всі якось боязко обмінялися привітаннями.