Голубий Птах, названий син ірокезів
- Автор: Юрген Анна
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Андрєєва
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Голубий Птах, названий син ірокезів». Краткое содержание книги:
… XVIII століття. Між англійцями і французами точиться боротьба за панування в
Північній Америці. Все далі в ліси відходять індійці — корінне населення країни.
Герой повісті, Георг — син білого поселенця, — потрапляє в полон до індійців, які
всиновляють його. Голубий Птах — так назвали хлопця нові батьки — пізнає життя
червоношкірих людей, про яких білі завойовники говорили тільки зневажливо. Він бачить, що
індійці не заслуговують такої зневаги. Голубий Птах полюбив своїх нових батьків, зжився з
індійцями. Знову потрапивши в середовище білих поселенців, він не може примиритися з їх
хижацькими прагненнями, користолюбством, з усім їх життям, сповненим ненависті і
нетерпимості до людей іншої раси. І хлопець назавжди повертається туди, де він знайшов свій
справжній дім, — до індійців.
Автор цієї книжки — Анна Юрген, сучасна німецька письменниця (НДР) — працюючи над
повістю, спиралася на історичні факти.
Цей захоплюючий правдивий твір з задоволенням прочитають і діти і дорослі.
В Радянському Союзі повість «Голубий Птах» видається вперше.
Хоч і від щирого серця молився пастор Годсброт, але краще б він цього не робив. Голубий Птах не все, однак дещо зрозумів, особливо останні речення. Криваві безвірники — тобто його мати Сяюче Полуденне Сонце, його батько Малий Ведмідь, сестра Малія, Козуля і тітки… Великого Ованійо, якому в роді Черепахи щоденно жертвували тютюн, тут вважали злим духом. Навіть сам він, Голубий Птах, — дуже поганий, бо всі люди повертали голови і витріщали на нього очі. Йому страшенно хотілося забратись під лавку і провалитися крізь землю.
Найбільше дошкуляли йому дітлахи, які на вулиці вигукували йому навздогін «кривавий язичник». На кожному кроці хлопцеві згадувалися перші дні перебування серед індійців на Прибережних Луках. Проте у Бедфорді йому було краще, ніж у новому дерев'яному будинку. Приязнь тітки різко відрізнялась од постійного хихикання сестер і надзвичайної діловитості братів, які стали йому зовсім чужими.
Навпроти дому тітки Рахель хлопця насамперед приваблював заїзд Дункера, вимощений камінням, де завжди гарцював який-небудь кінь. Майже не бувало такого дня, щоб тут не зупинявся екіпаж. А тепер, пізньої осені, рух до форту Пітт особливо пожвавився. Поки зима не зіпсувала шляхів, купці поспішали з товарами на захід до Огайо.
Хлопця все більше й більше тягло до Дункера; заїзд став для нього ніби рятівним виходом у втрачений світ, що був теж десь на Заході — ще далі, ніж форт Пітт.
Як грім з ясного неба, вразила Голубого Птаха тітчина звістка:
— Андрес прислав за тобою, ти повинен вернутися додому.
— А чи не можна б мені тут зостатись?
— Я б охоче залишила тебе, але ти, мабуть, потрібен для якоїсь роботи. Рука вже ж загоїлася.
Всю ніч хлопець не спав, перекидаючись з боку на бік. Він тільки-но встиг звикнути до тітки, як йому знову доводиться розлучатись. І, звичайно, назавжди зникне заїзд Дункера, єдине і останнє, що зв'язувало його з Бобровою Річкою. Він думав про ненависть брата і сестер до нього; про їх безперервні сварки.
Наступного ранку Голубий Птах неспокійно походжав довкола возів, що стояли перед двором Дункера і якраз споряджалися в дорогу. Валка прибула з глибини країни і після ночі відпочинку повинна була їхати далі до форту Пітт. Фурмани вже запрягали коней.
З болем у серці хлопець стежив за приготуваннями.
— Що, може хочеш з нами поїхати? — запитав жартома один з фурманів. Голубий Птах просіяв:
— Звичайно, хоч зараз.
— Ге, краще облишмо цю витівку, а то перепаде нам від твоїх батьків.
— Моїх батьків тут зовсім немає. Я тільки в гості до тітки приїхав.
— А що, батьки у форті Пітт живуть?
— Ні, поблизу нього. Мені якби тільки до форту добратись, а там я вже знайду. Я знаю дорогу.
— Так, так, це інша справа. Повідом швиденько свою тітку. Такий спритний, дебелий хлопчина, як ти, в дорозі завжди знадобиться.
Голубий Птах зник. Не зайшов, а влетів до тітки Рахель на кухню.
— Я їду додому.
— Що? Чому ж це так спішно? Вже той день чи два не мають ніякого значення. — Тітка саме перевертала сало на сковорідці і сердито відкашлювалась од диму. Помітивши сяюче обличчя племінника, вона здивувалася — Хто його знає, що на тебе найшло. Почекай-но трошки, я ж повинна зібрати тебе в дорогу. Такому здоровенному шибенику завжди хочеться їсти. А ти поки що перекуси.
Голубий Птах тремтів од нетерплячки.
— Привіт сестрам! — гукнула тітка навздогін. На таку раптову поспішність вона тільки похитала головою, але незабаром заспокоїлася.
«Батьківський дім завжди найкращий. Хлопець, напевне, скучив за цей час», думала вона про себе.
Голубий Птах невпевненим кроком наближався до хури.
— А-а, нарешті! — вигукнув фурман. — Зараз вирушаємо. Вилазь.
Хлопець озирнувся: дітвора з криком метушилася попереду валки, що наближалася. Голубий Птах шмигнув через передок під тент. Заскрипіли колеса, заляскали батоги, і колона проїхала мимо. Потім рушив і його віз. Повільно похитуючись, покотилася важка хура.
Як тільки Бедфорд залишився позаду, хлопець визирнув через голову фурмана. Його, напевне, ніхто не бачив. А тепер вони їдуть уже лісом, що розкинувсь обабіч шляху, ніби двері в рідний дім.