Голубий Птах, названий син ірокезів
- Автор: Юрген Анна
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Андрєєва
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Голубий Птах, названий син ірокезів». Краткое содержание книги:
… XVIII століття. Між англійцями і французами точиться боротьба за панування в
Північній Америці. Все далі в ліси відходять індійці — корінне населення країни.
Герой повісті, Георг — син білого поселенця, — потрапляє в полон до індійців, які
всиновляють його. Голубий Птах — так назвали хлопця нові батьки — пізнає життя
червоношкірих людей, про яких білі завойовники говорили тільки зневажливо. Він бачить, що
індійці не заслуговують такої зневаги. Голубий Птах полюбив своїх нових батьків, зжився з
індійцями. Знову потрапивши в середовище білих поселенців, він не може примиритися з їх
хижацькими прагненнями, користолюбством, з усім їх життям, сповненим ненависті і
нетерпимості до людей іншої раси. І хлопець назавжди повертається туди, де він знайшов свій
справжній дім, — до індійців.
Автор цієї книжки — Анна Юрген, сучасна німецька письменниця (НДР) — працюючи над
повістю, спиралася на історичні факти.
Цей захоплюючий правдивий твір з задоволенням прочитають і діти і дорослі.
В Радянському Союзі повість «Голубий Птах» видається вперше.
Їдкий дим заходив хлопцеві в ніс, у рот. Голубий Птах не зводив очей з оскаженілого полум'я, яке терзало ліс. Він чув, як щось вигукували брати, як тріскалися дерева.
Німий сум оповив хлопця. Жаль було чи то дерев, чи, може, пораненої руки? Того він і сам не знав. Відчував тільки: якась невідома сила з сокирою і вогнем лютує проти того, що з'явилося тут раніше од неї.
На другий день Голубий Птах залишився вдома. Андрес незадоволено скривився, але хлопець не міг навіть ворухнути пораненою рукою. Безцільно тинявся він по хаті і в садку, а думки линули до Бобрової Річки. Тяжка робота тепер не виснажувала його, і туга за батьківщиною ставала вдвічі більшою. Невідступно з'являлися перед ним образи індійських батьків, а риси білих відступали десь у темряву. Він думав про хату Черепахи з її спокійним, тихим життям. Там співають під час роботи, а тут ніхто не співає.
— Де ж тепер старий Шнап? — запитав він у сестер. Дівчата ніяк не могли пригадати, яка доля спіткала собаку.
— А-а, він захворів, і Андрес застрелив його.
Хлопець жахнувся, бо старий Шнап був йому майже таким близьким, як брати і сестри, а брат, виходить, гірший, ніж Косоокий Лис. Так, білі завжди надто швидко хапаються за рушницю, він сам у цьому переконався під час солеваріння.
Рано-вранці Голубий Птах пішов з братами туди, де спалювали ліс. Широка гола смуга тяглася понад струмком. Обвуглені колоди, залишки попелу, запах диму — все свідчило про спустошення.
— Хороша земля під пшеницю, — сказав Андрес.
— Попіл — найкраще добриво, — додав Петер.
— Але дерева загинули, — мовив Голубий Птах. Брати переглянулися — його голос здався їм незвичайним, — але промовчали.
Наступного дня, прямуючи до струмка, Голубий Птах раптом побачив біля паркана Андреса з якимсь чоловіком, одягненим у чорне. Чужинець саме прив'язував свого коня. Хлопець хотів утекти, але брат уже кликав його:
— Георг! Георг!
Вагаючись, хлопець увійшов слідом за гостем до кімнати.
— Я пастор Годсброт із Бедфорда, — пояснив чоловік з батьківським, доброзичливим поглядом. Потім він поклав Голубому Птахові на голову свою велику руку і урочисто мовив: — Будь вірним до смерті, і я дам тобі вінець безсмертя.
Хлопець полохливо переступив з ноги на ногу. Що хоче йому дати цей чужинець? Пастор сів на лаву.
— Ти, сину мій, втратив своїх дорогих батьків…
Голубий Птах запально кивнув, бо ж чоловік сказав правду. Полуденного Сонця і Малого Ведмедя безумовно недоставало йому скрізь і всюди.
Заохочений таким ствердженням, пастор вів далі:
— Але божа милість вирвала тебе з рук язичників, і я певен, що ти вдячний за це звільнення. Сподіваюся, що ти зберіг свою віру. На жаль, у деяких колишніх полонених я зустрічався з протилежним. Але ти, напевне, ще не забув «Отче наш».
Голубий Птах витріщився на промовця. Надто туманно згадувалась йому колишня молитва, він ніяк не міг пов'язати окремих речень. Пастор думав, що хлопцеві треба нагадати початок, і він підказав перші слова. Зніяковілий хлопець мовчав. Пастор голосніше, ніби перед ним стояв глухий, повторив слова молитви, але все було безуспішно.
— То ти вже зовсім нічого не знаєш? Ти забув ім'я всемогущого бога?
— Ні, його я знаю.
— Як же звуть владику Неба і Землі?
— Ованійо.
— Що? — спантеличено похитав головою пастор і відштовхнув хлопця од себе. — Боюся, що ти вже у чорта в пазурах. Але зробимо все можливе, аби душа твоя не потрапила в пекло.
Потім він вирядив хлопця надвір, а сам ще довго говорив з Андресом. І тільки через деякий час пастор на своєму коні поскакав геть.
Того самого вечора брат одвіз хлопця в Бедфорд.
— Ти з пораненою рукою все одно ні на що не придатний у господарстві, отже можеш виконати свою обіцянку: відвідати тітку.
Без тіні смутку розпрощався хлопець з колишньою домівкою, з братами та сестрами, які так і залишилися чужими.
У Бедфорді, колишньому Рейстауні, теж багато чого змінилось. У неділю тітка пішла з ним до церкви. Голубий Птах опинивсь у довгому залі, де було багато лавок. Люди співали, а чоловік у чорному дуже довго щось говорив — так довго, що хлопець безмаль не заснув. Проте під кінець він знову прокинувся, бо пастор Годсброт, нарешті, почав молитися.
— Милостивий боже, молимо тебе — зверни увагу на Тонна Дузберса, який будує собі хату. Вже стоять крокви, немає тільки драні. Не насилай дощу, поки повністю не покриють дах, щоб кімнати не були сирими. Допоможи, будь ласка, також старій Катерині Нозе. Їй уже вісімдесят років, і вона дуже страждає від ревматизму, на який не впливають ніякі ліки. І ще просимо тебе за Георга Рустера — сина Джона Рустера, якого полковник Буке нещодавно вирвав з рук кривавих безвірників. Він в душі став язичником; укажи йому вірний путь і освіти його своєю пощадою та милосердям.