Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Батьківська мужність Сомка показана як побожна мужність. Він приймає ситуацію, відкидаючи міжусобну боротьбу, бо це означало би для його лицарської душі «Україну надполовинити» і «за своє право людську кров точити», тобто він схиляється перед Богом, який відступає разом з ним з України при виборі «чорної ради». «Може, се тільки на науку мирові пустив господь Україну в руки харцизякам, — розмірковує він. — Не можна, мабуть, інше, як тільки горем да бідою довести людей до розуму». Власну смерть він зустрічає як перехід у вічне життя: «Може б мені, …й страшно було, якби не було написано: „Не убойтесь от убивающих тіло, душі же не могущих убити…“»[399]. Обезглавлена Україна, тобто позбавлена Божого захисту і аристократичної мужньої свідомості, ніби потрапляє в «чорну сансару», щоб в пеклі неймовірних страждань повернути собі втрачений розум. Соціальний бунт «банди маргіналів» в романі Куліша постає як безглузде історичне явище, суть якого у задоволенні помсти та неусвідомленого комплексу батьковбивства. Адже «чорна рада» узаконює проголошене блазнем Брюховецьким право «грабовати Ніжень», стаючи в історії «запорозькою оманою». Після соціально-революційної події Паризької комуни (1871) Куліш радикально засудив анархічних запорожців, назвавши їх «соціалістами, комуністами і нігілістами свого часу», але це був глас вопіющого в пустелі. Аналітичне ставлення до несвідомого народу, його сліпої бунтівливої сили яскраво відобразило духовне розв’язання едіповості в українській літературі, протилежне тій ідеалізації революційного народу, яка формувалася в російському народництві М. Добролюбовим, Д. Писарєвим, М. Чернишевським та ін., спонукаючи народи імперії до символічного вбивства Бога-отця.
На едіповій позиції, коли пророчо аналізується маргінальна загроза для національного світу, закономірно активізується релігійний пошук. Релігійно-філософський зміст «Чорної ради» органічно пов’язаний з образами побожного панства, представленого постатями Якима Сомка, Кирила Тура та ін. Однак не менш значущий образ кобзаря — Божого чоловіка, який виступає медіумом між світом людським і божественним. Так розгортаються два плани роману: передній — подає пошуки ідеї національної Держави, глибинний — позачасової релігійної істини, що дає змогу пережити історичну трагедію. У романі Куліша заявляє про себе уявлення про час, яке констатує мікропсихоаналіз С. Фанті: час створила людина, але його не існує в плеромі, або трансцендентному[400]. Тому поряд із соціально-активною позицією Шрама та Сомка, спрямованою на влаштування національного світу, в романі постає «християнська іронія» сліпого старця-кобзаря: «Гетьманство, багатство або верх над ворогом? Діти тілько ганяються за такими цяцьками; а хто хоть раз заглянув через край світу, той іншого блага бажає…»[401]. Божий чоловік говорить про вічну українську душу, яка не від світу цього, а тому й не може бути знищена цим світом. Образ Божого чоловіка втілює український архетип мандрівного філософа-пророка. Загалом архетип пророка-кобзаря є одним із найважливіших образів класичної української літератури.
«Чорна рада» символічно розпочинається і завершується тихим, заможним життям на українському хуторі, який є архетипним простором, куди втікає в час історичного хаосу українська філософська душа. Статична динаміка хутора вказує на присутність тут божого закону. Подружжя Лесі Череванівни і Петра Шрамченка (любовний сюжет роману) символізує мужньо-жіноче збереження самобутнього національного світу. Завдяки ідеї родинності і релігійності романне пророцтво Куліша оптимістично звернуте в майбутнє. Якщо В. Скотт в кожному своєму романі актуалізував проблему уникнення трагічного детермінізму історії, можливості збереження себе шляхом західного раціонального прагматизму, то П. Куліш втечу від соціального хаосу пов’язує з інтуїтивним потягом до релігійно-родинної істини, яка допомагає вибратися за межу травматичного історичного часу.
399
Там само. — С. 144.
400
Фанти Д. С. Микропсихоанализ. — С. 126.
401
Куліш М. Чорна рада. Хроніка 1663 року. — С. 153.