Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Однак головна едіпова проблема, що відсилає до психосемантики реалізму і має синтезувати в моделі Держави національне несвідоме з аристократичною свідомістю, залишається нерозв’язаною і відкритою у містифіковане майбутнє. Вона заглиблюється у своєрідну містерію, нагадує таїнство «Великого льоху» Т. Шевченка. «Куліш не менше «символіст», ніж Шевченко, — відзначає Д. Чижевський, — за картиною бурхливих подій і боротьби різних людей він бачить щось глибше, загальне, боротьбу «правди та кривди»; символічні для нього і співи кобзаря: пісні його «як чари», він сліпий, як Гомер, та «бачить те, що видющий зроду не побачить»; символічна і постать такого земного Іванця Брюховецького — його згубна агітація ніби якісь «чари». Символічні краєвиди — ніч, від якої «думка розжевріє, як від Божого слова», «Київ — Єрусалим» — тема старої української літератури. Символічні і постаті запорожців, що, при всій їх реальній масивності, «як той сон», бо їм «усе… дурниця: чи жить, чи вмерти…»[402]. Мікропсихоаналітик сказав би, що від «Чорної ради» Куліша віє метафізичною пустотою або таємницею української вічності.
Пристрасну боротьбу з українськими «батьками» П. Куліш завершує «синівською» солідарністю з ними, що означає не лише символічне продовження їх «роботи», але й набуття власної батьківської мужності, яка формується в дусі архетипного українського святого Збору. Для імперії Куліш став небезпечнішим, ніж Шевченко, адже це був перший український аналітик, який усвідомив і наголосив значення незалежного національного світогляду в контексті загальнолюдських цінностей. Витіснення Куліша з історії української радянської літератури XX ст. було закономірним жестом імперської психополітики, що утверджувала російську революційну едіповість з комплексом батьковбивства і братовбивства.
Протягом 60—80-х років Куліш здійснив воістину «едіповий» подвиг в українській літературі, спрямований проти імперської системи. Образ козака Байди з його «Драматичної трилогії» адекватний образу Мойсея з однойменної поеми Франка. «Український лицар „сумного образу“ — козак Байда в „Драматичній трилогії“ Куліша є автобіографічний, — відзначає М. Зеров. — Його життєві шугання з краю в край нагадують власний шлях Куліша в 60—80-х рр. Лицар Байда, не знайшовши на Україні ґрунту для правдивого, прямодушного козацтва „лицарства“, кидається думкою то до москаля, то до турчина, то до ляха, щоб кінець кінцем прийти до розчарованого висновку, що народився він занадто рано»[403]. Подібне відчуття невіднайденості у своєму часі дає епіграф до «Паломництва Чайлд Гаролда» (1809) Дж. Байрона: «Світ нагадує книгу, і той, хто знає лише свою країну, прочитав у ній лише першу сторінку. Я перегорнув їх досить багато і всі визнав однаково поганими. Цей екзамен не минув безслідно. Я ненавидів свою батьківщину. Варварство різних інших народів, серед яких я жив, примирило мене з нею…»[404].
Реалістично-романтичний ідеал Держави Куліша, поставши у формі аристократичної структури, відповідав також ідеалам західноєвропейського пошуку. Коли революційними романтиками формувався демократичний ідеал суспільства, французькі реалісти, як і В. Скотт, серйозно засумнівалися в демократії (Стендаль, Бальзак). Так, Стендаль у романі «Червоне і чорне» (1830) через шлях головного героя Жюльєна Сореля звертав увагу на загрозу деморалізації суспільства на основі ідей про рівність, коли втрачається внутрішній кодекс честі, тотально ігноруються аристократичні цінності. У циклі соціальних романів «Людська комедія» (1842) О. де Бальзак, показуючи історичну приреченість національної аристократії, прагнув утримати її значущість в історичній пам’яті. «Я пишу, — зізнавався він, — у світлі двох вічних істин — релігії і монархії». Тому Бог і Король у його дискурсі втілювали монотеїстичну цінність аристократичного вибору. Невипадково у нашому часі він знову актуалізований в альтернативній романізованій міфології англійського письменника-аналітика Д.-Р. Толкієна[405]. Однак втрата аристократичного коду, орієнтованого на монотеїзм, була тісно пов’язана з наступом імперіалізму в Європі. А монотеїзм передбачав національну родинність, що зберігає його в сімейній традиції.
402
Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). — С. 422.
403
Зеров М. Від Куліша до Винниченка. Нариси з новітнього українського письменства // М. Зеров. Твори: В 2 т. — Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці. — K., 1990. — С. 275.
404
Цит. за: Павличко С. Байрон. Нарис життя і творчості. — С. 185.
405
Див.: Толкієн Рональд Руел. Володар перснів: Трилогія. — Книга третя. Повернення Короля: Пер. з англ. — Харків, 2003.