Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Д. Чижевський невиправдано звів П. Куліша до «типової романтичної людини», яка прагне постійного руху, постійних змін, що призводять до катастроф і трагедій[406]. Деякі сучасні дослідники так само необгрунтовано вбачають іманентність української літератури винятково в романтичній природі[407], не зауважуючи, що це «оскоплення» реалізму сформовано у системі імперської психологіки на основі психоісторїї російської літератури. Так, І. Смирнов у моделюванні психоісторії російської літератури виявляє, що в Росії (єдиній із європейських країн) кастраційна творчість, романтизм Пушкіна є зразковим прикладом універсальності, тобто геніальності. У такій історико-літературній стратегії, спрямованій на першоцінність романтизму («У рамках кастраційної культури кастрація втілює всезагальний принцип, що не дає змоги строго відрізняти екзекутора і жертву»[408]), зацікавлений імперіалізм. Тому зведення української універсальності до романтичної природи означає не лише злиття імперсько-колоніальних психоісторій (російської та української), а й різних психотипів на основі фіксації кастраційного комплексу. Українська психоісторія засвідчує хибність цього емоційного уявлення. У класичному полі української літератури продуктивно поєднуються реалізм і романтизм, а їх органічну єдність тотально розщеплює ідеологічний імперський дискурс у XX ст.
Українське класичне розв’язання едіпової ситуації дає підстави говорити про зняття опозиції між «каструючим» і «кастрованим», але не через кастраційний оптимізм[409], на який посилається І. Смирнов у психоісторії російської літератури, а власне через едіпів оптимізм, який має місце в психоісторії української класичної літератури і пов’язаний з нарощуванням принципу реальності, що веде до примирення «сина» з «батьком» заради національної державності.
Не довіряючи «черні», «кривавим розбишакам» — одержимій інстинктом масовій свідомості, що руйнує державницький «духовний правди храм», виступаючи проти бунтівливих маргінальних шляхів з їх демонічним інфантильним індивідуалізмом, П. Куліш обстоював організовано-культурне протистояння «критически мыслящих личностей», тобто мужній індивідуалізм, що прагне до соборності аристократії, створення, за словами М. Грушевського, «античного Амфіону». Повертаючи українську свідомість до принципу реальності, аналізуючи колоніальну ситуацію, її причини і наслідки, Куліш переводив її на новий етап пошуку української аристократичної державності — шляхом критики маргінальної перверсивної державності.
Пропаща народна мужність у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Основою реалістичного, об’єктивного аналізу стала не окрема особистість (як це було в результаті суб’єктивного підходу демонічних романтиків), а сім’я як основа великого соціального організму. Утримання імперської сім’ї ґрунтувалося на розщепленні національних. Тому розпад імперій виявив катастрофічну порожнечу індивідуальної сім’ї. Так, на основі аналізу сім’ї, яка втрачає свій свідомий стрижень, О. де Бальзак проявив імперський суспільний механізм Франції. Відштовхуючись від Бальзака як «батька натуралістичного роману», Е. Золя продовжив дослідження імперського детермінізму на основі аналізу сім’ї з перверсивними ознаками. Серія його романів, покликаних перетворити соціологію на розвінчальну для імперії фізіологію, мала для реаліста, котрий запроваджував науку (дослідження) в літературу, характерну назву — «Ругон-Маккари. Природна і соціальна історія однієї сім’ї в період Другої імперії», де кожний герой формував Імперію, а вона — формувала його. Виродження сім’ї символічно виражає сутність імперії, яка структурується через систему різноманітних збочень (сексуальних і соціальних).
Аналізуючи рецепцію України в Західній Європі XI–XVIII ст., що постала на основі розрізнення України-Русі з Московією, Д. Наливайко звернув увагу, що наприкінці XVIII ст. почався активний російсько-імперський процес розчленування українського суспільного організму, «щоб вкорінити в свідомості європейців стереотип уявлень про Україну як російську провінцію»[410]. Коли на українські землі була поширена загальноімперська російська суспільна модель, «було введене кріпосне право у його найтяжчих формах»[411], це стало головною руйнівною силою для української сім’ї. Почався один із найпохмуріших періодів в українській історії, внаслідок якого вона випала з європейського розвитку[412], адже Європа не знала перверсивного кріпацтва.
406
Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) — С. 418.
407
Див.: Квіт С. В межах, поза межами і на межі. — K., 1999. — С. 7.
408
Смирнов И. П. Психодиахронологика. — С. 30.
409
Там само.
410
Наливайко Д. Рецепція України в Західній Європі XVI–XVIII ст. // Сучасність. — 1993. — № 2. — С. 108.
411
Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI–XVIII ст. — К., 1988. — С. 438.
412
Там само.