Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
«Його найбільший страх, — писав Баюрний у своїх раніших донесеннях, — знову опинитися без засобів до існування, бідувати».
А ось іще один аркуш, так би мовити, історія втечі Клєвєрова за кордон з усіма подробицями…
Мальцев скривився — одні шмарклі і сльози. Чи то Пантелеймон так емоційно написав?
…Там, за кордоном, навіть вчорашні приятелі ставали кожен сам за себе, аби тільки вижити. Особливо морально страждали ті, хто свято вірив у свою потрібність імперії, хто викладався на службі царату по повній, а за кордон втрапили без копійки.
Вони сподівалися на підтримку своїх, на допомогу. Але їх насправді там ніхто не чекав. З таких був і він, Валеріан Клєвєров. Герой з героїв.
А після революції став ніким, бо тікав з просмаленого димами і залитого кров’ю Пітера без цінностей і грошей. Мало не голим по морозі.
Той пітерський погром перевернув його свідомість… страшна була осінь.
Та попри все, сподівався врятувати хоч когось… У простому робітничому одязі пробирався заваленими людськими тілами вулицями і тішив себе надією, що до маєтку Клєвєрових нелюди ще не дісталися, не встигли. Однак ті сподівання були даремними. Запізнився.
Кілька днів тому містом та околицями прокотилися погроми. Безжальна різня. Кожен, хто мав власне житло та яке-не-яке майно, потрапляли під підозру ошалілих від крові та безкарності представників нової влади. Що вже казати про заможних дворян…
Проте не треба було носити еполети чи мати знане прізвище: більшовики-пролетарїї документів не запитували; убивали не перебираючи, безжально; навіть простих мешканців міста і звичайну прислугу, що за своїм статусом нічим від них не різнилася.
Варфоломіївська ніч та й годі!
Діставшись маєтку, Клєвєров увійшов у залиті кров’ю, потрощені, перевернуті догори дриґом кімнати. У вітальні мати і батько з перерізаними горлянками уже смерділи…
На кухні Глаша їхня кухарка, задушена власним фартухом, посиніла і розпухла. Її ж за що?
А он покоївка, Настя, що матері прислуговувала. Оголене понівечене тіло дівчини зі страшними коленими ранами лежало, розкинуте на засохлій кривавій калюжі. Мабуть, перед тим гвалтували, а потім зарізали, нелюди…
Баюрний, вочевидь, писав усе зі слів самого Клєвєрова, детально, яскраво, не випускаючи жодних дрібниць, наче то були не звичайні відомості про агента, а якийсь художній роман, — відмітив про себе Іван Мальцев, читаючи далі:
… У деяких кімнатах була зірвана підлога, розбиті каміни, подовбані стіни.
Шукали дорогоцінності. Вочевидь, мати перед смертю, не витримавши тортур, таки розповіла про потаємний сховок, бо велетенський годинник з боєм лежав перекинутим; його подвійне дно, де родина Клєвєрових зберігала цінні папери, асигнації та дорогоцінності, зіяло наскрізною дірою.
Коли вибирався із Пітера, бачив, як Невою пливли мерці. Багато мерців. Від того Нева смерділа і пінилася…
Вулицями ганяли зграї собак, гризли трупи. Поміж собаками нишпорили мародери, обшукували мертві тіла; забирали решту того, що до них не встигли забрати інші.
Його зупинили якісь недолюдки: з виду і не зрозумієш хто — з революційних чи просто злодії. Та хіба між ними вже була різниця?
Добре, що не мився кілька днів, мав брудні руки і нігті, був одягнутий просто, як і вони, інакше втямили б, хто перед ними.
Мусів сказати, що відбився від своїх, шукає, десь вони тут буржуїв тлумили, братва і досі гуляє, та з похмілля заблукав, не знайти. Відпустили.
А далі вибирався з Росії чим і як міг.
На дорогу і облаштування в Парижі витратив ті невеликі кошти, що мав при собі. Зрештою зрозумів, як помилявся на рахунок того, що зможе розпочати тут нове життя, забути петербурзькі криваві видива.
Багато пив, страждав і знову пив. Доводилося працювати фізично, а гроші танули як сніг навесні.
Шукав підтримки у своїх, таких як він — емігрантів. Даремно…
«Задля того, аби не скотитися у прірву знову, Клєвєров робитиме усе, — переконував у своєму донесенні Баюрний. — Головне — ставитися із повагою до нього та його особистої трагедії, створити ілюзію, що він вільний у своїх діях, що має певний простір, де сам вирішує, як бути; підігравати йому…»