Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Аякже. — Марко перевернув чарку. — Твоє здоров’я, Іване!
Тільки-но горілка теплом розлилася по тілу, відчув, що зголоднів страшенно. Розколотив у полумиску сметану колами.
— Смачно! — проказав, відсьорбнувши наваристої юшки. — Смачно, Маріє Степанівно, готуєте!
Марунька вимушено усміхнулася. Заховала руки за спину, аби новий господар не помітив, як вони зрадницьки затремтіли.
— На здоров’ячко, товаришу… Клєвєров, — відказала.
За борщем принесла замовлені Мальцевим вареники з потрушками, присмачені шкварками. Мальцев харчувався і справді краще, ніж могла б запропонувати будь-яка місцева ресторація.
Їв, аж за вухами лящало.
— Ну, як тобі? — підморгнув Маркові, коли Марунька пішла до кухні. — Гарна молодиця, правда? — пробелькотів із напханим ротом. — У мене самого мати — хохлушка! До слова, я маю цілком радянську теорію, — проказав напівжартома. — Якщо усю ту хохляцьку контру повибивати, а їхніх бабів за наших російських мужиків повидавати заміж, матимемо не життя, а рай. Диви, які вони вродливі, працьовиті. Взяв у руки — маєш вещ! Як там товариш Некрасов писав: «Єсть женщины в русских селеньях…» — так от, я дійшов до висновку, — додав Мальцев багатозначно, — що то не про російських баб, а про хохлушок сказано… Товариш Некрасов наплутав. Ти, звичайно, зі своїм дворянським минулим смаку у простих українських жінках не розумієш…
— З чого ти це взяв? — Марко криво усміхнувся. — У нас у Пітері свого часу прислуга була уся із малоросів. Усіляке траплялося.
— А про те, що ти з колишніх і прислугу малороську вдома тримав… про це нікому більше не розповідай, — Іван Мальцев пильно подивився на Марка. — Кому потрібно, ті й так у курсі справи. А щодо усіх інших… Не всі такі у нас політично-лояльні, як я. Для більшості ти, Валеріане, залишишся під підозрою, класовим ворогом. Розумним, досвідченим, але буржуєм і класовим ворогом. Тут вже як хочеш: ображайся — не ображайся. Не всі усвідомлюють, що усю ту петлюрівську шушару більшовики перемогли лише завдяки грамотним військовим царської армії… Куди тим нашим розхристанцям від борони! Коли в 1917-му їхня Центральна Рада відмовилася від послуг царських кадрів, Володимир Ілліч, молодець, не розгубився…
— Одначе це правда. У російській армії завжди були талановиті командири, — підтакнув і собі Марко. — Приємно чути про таке з уст колишнього пролетарія.
— І що варто зазначити, — Мальцев налив знову собі і Шведові по келишку, — їх високоблагородія і високопревосходительства у двадцятому проливали кров за радянську владу не менше, ніж такі як я, пролетарії! Рятували нашу спільну вітчизну від клятих іноземців і зрадників. Без них ми би й контру петлюрівську не потовкли. І кров у благородій, як виявилося, не блакитного кольору, а червона, як наш прапор! — патетично завершив він.
— То не я, то ти, Іване, небезпечні для загалу речі мовиш… — Швед перехилив чарку, хухнув у кулак. — Але ти у багатьох речах правий. Я дав драла до Франції, а там жив як собака впроголодь, за Росією тужив. Мабуть, і здох би там, на чужині, без користі для вітчизни, втративши свою честь! — промовив Марко, вдаючи захмелілого. — Моя ганьба, Іване, була б неминучою, якби у двадцятому не зустрівся мені Пантелеймоша Баюрний. Тоді все стало на свої місця: він показав мені звернення Олексія Олексійовича Брусилова до офіцерів… Як я міг йому не довіряти! І якщо сам Брусилов став на бік радянської влади…
— Ти, — знову через напханий рот прошамкотів Мальцев, — про Баюрного теж не дуже обмовляйся. Баюрний… він із петлюрівців перевербований. Радянській владі почав служити тільки після того, як його добряче за хвіст притиснули. Тому… А от старічок Брусілов послужив радянській владі на славу і був похований з почестями, як і належить радянському командиру.
* * *
Поки Швед із Мальцевим вечеряли, Марунька постелила йому у колишній його ж кімнаті.
У дверях зіштовхнувся із нею. Вона запитально подивилася в очі.
Оглядівся: Мальцев вийшов у садок викурити після вечері цигарку.
— Завтра… Усе завтра, Маруню, — прошепотів їй. — Завтра зранку побалакаємо. Я — спати, бо голова гуде, мов дзвін.
Від споминів щеміло серце. Здавалося, перед тим як заснути, Марко навіть вловив легкий аромат лаванди — її гілочками мати завжди перекладала усю постільну білизну. А може, то Марунька теж тепер так робила…
Показна щирість, турбота та відвертість уповноваженого ОДПУ була на диво правдоподібною і одночасно насторожувала. Думка про те, що вся ця братська турбота і покровительство, якими оточив Іван Мальцев Марка з моменту його прибуття до Кам’янця, має під собою ще якусь, іншу причину, а не лише потребу у професійних і кваліфікованих кадрах для роботи місцевого відділку ДПУ, була останньою, яка майнула у Шведа у голові перед тим, як він провалився у сон.