Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Коли ми проштовхуємося поміж решти острів’ян, підштовхуючи їх до води, рука Торіна лежить на моїй спині, але мої очі невпинно шукають Бронна.
Вогонь дуже швидко дійде до нас, і мені тривожно, що його досі нема. Якщо Бронн не з’явиться зараз, то вже не з’явиться ніколи.
— Там ще багато залишилося? — запитує Торін, і я хитаю головою.
— Це всі. Принаймні, з цієї частини Острова.
Ми обмінюємося похмурими поглядами; без сумніву, загиблих дуже багато.
— Він за все заплатить! — вигукує Торін, і не зважаючи на всі обставини, всередині мене щось здіймається. Хоч я так мало знаю цього чоловіка, він все одно примчав на допомогу. І це не йде ні в яке порівняння з тим, що обіцяв, але так і не зробив його батько.
За весь час це — перший промінь надії.
Всі шлюпки вже відійшли від берега, остання чекає нас. Шарп у супроводі Торіна сходить на борт, а я вагаюся.
Торін простягає мені свою руку і коли я відмовляюся, він хмуриться.
— У чому річ?
— Бронн десь там…
Торін враз розуміє, що Бронн мені важливий.
— Ми почекаємо!
— Але ж мій пане!
— Повторюю, ми чекаємо!
Я із вдячністю киваю йому, а тоді, поглинута тривогою, обертаюся до Острова. Чорний-пречорний дим рветься догори із такою силою, ніби пнеться стерти з лиця землі саме Сонце, а повітря мертвіє у грудях, наче смола. Або ж це просто моє серце силкується битися, коли його полонить тривога. Я просто не можу втратити його. Я ж тільки зараз його знайшла.
Минають хвилини. Нічого не змінюється. Лиш чутно зойки чайок над головою і рев пекла, що насувається.
Торін торкається мого плеча.
— Мерріан, нам пора відчалювати.
Я не зважаю на нього, вдивляюся, намагаюсь вловити хоча б тінь Бронна.
Я не покину його…
— Якщо сюди навідається твій батько, ми всі загинемо! — Торін схвильовано мене обнімає, і мені несила його слухати, бо він таки має рацію.
— Бронне! — гукаю я, надіючись, що він таки почує, — Бронне!
— Він не прийде, — на цей раз голос Торіна значно м’якший.
Мої очі наповнюються слізьми, і причина зовсім не в ядучому димі. Раптом помічаю розмитий силует — мабуть, це мені лише ввижається? Але ж ні!
Бронн прямує до нас, ледве переставляючи ноги, через обидва плеча перекинуто по тілу.
Я мчуся до нього, Торін — за мною. Бронн опускається на коліна, аби Торін зміг забрати одного із врятованих. Другий чоловік дуже обпечений, і Торін обережно бере його на руки.
— Що сталося? — я запитую.
— Це Девіс та Роуч.
Знаю, що Бронн із ними товаришував, тож їхня смерть не принесе нікому радості.
— Мені дуже шкода.
Він довго не відповідає.
— Підібрав їх, коли вже повертався, тому так затримався.
Відбери два життя, натомість врятуй ще два. Гадаю, саме такі в Бронна домовленості зі смертю.
Ми більше не розмовляємо, ще матимемо на це час. Тепер єдина наша мета — залишити приречений Острів. Тільки-но ми всі розміщуємося у шлюпці, Шарп починає веслувати.
Тепер ми в безпеці, вогонь уже не зачепить. Мене долає шалена втома, і я спираюся на Броннове плече. Він бере мою руку, проте його пальці спиняються на зап’ясті, якраз біля мого опіку.
Я перехоплюю швидкий погляд Торіна, перш ніж він відвертається, і на душі знову стає тривожно.
Я стуляю повіки. Хай це буде найменша з моїх тривог. За всю історію Дванадцяти Островів внаслідок жорстокої атаки зруйновано Четвертий — найкрасивіший з усіх. Йоренові поля стерті з лиця землі, його неймовірно багаті врожаї пішли з димом.
Горе роздирає груди. Боляче, ніби я знову втратила свою родину. Цей біль просто нестерпний.
Отже, мені не вдалося зупинити екіпаж «Діви», а Ґустав повернеться і розповість, що я вбила Кліва.
Батько й так був лютий як звір, а тепер знавісніє ще більше.
Він спопелив Четвертий Острів — і що він іще накоїть?
XVI
Ще недавно я просила долю більше ніколи не повертати мене на Шостий Острів, однак я знову тут, і навіть лиховісні низькі хмари та смертоносні скелі здаються привітними. Хоч фрегат Торіна досить великий, він чомусь видається меншим за наш катер.
Після того як ми покинули Четвертий Острів в обіймах вогню — тепер він чорний, як смола, а відгомін магії, який ще відлунював там, затих назавжди, — перевезли наших біженців до Шостого, а решту тим часом три кораблі Королівської Флотилії доправили до Другого, Третього та П’ятого Островів. Ще більший наплив людей на ці Острови — непомірний тягар у цій ситуації.
Більшу частину подорожі я доглядала за людьми з опіками. Корабельний хірург із радістю прийняв мою допомогу й забезпечив мене різними настоями та цілющою маззю, якими я і лікувала рани. В деяких людей — важкі опіки, тож мазь справді прислужилася.