Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Я відганяю подалі думки про те, скільки цінних медичних інгредієнтів поглинув вогонь, і як ця втрата позначиться на майбутньому. Відтепер я повинна ощадливіше використовувати дещо із сировини, але принаймні чорної ведмежини, що входить до складу цілющої мазі та яку збирають і продають фермери на Цілинному Острові, у нас вдосталь.
Добре, що я постійно була зайнята, інакше довелося б вести важкі розмови та вигадувати відповіді на складні питання.
У вечір, коли ми приєдналися до Торіна на його кораблі, він запросив мене у свою каюту повечеряти. На моє величезне полегшення, ця вечеря повністю відрізнялася від тієї, що проходила з його батьком. Ми говорили про все на світі. Я розповіла йому, що сталося після нашої церемонії єднання і чому я хотіла його відшукати.
— Я хотіла б знати, чи ти зробиш те, на що твоєму батькові бракне духу? — спитала я, вирішивши, що наймудрішим рішенням буде одразу ж перейти до справи й відчуваючи, що надто втомлена для будь-чого, окрім цілковитої чесності.
Торін ковтнув рому.
— Є одна надзвичайно важлива річ, яку ти повинна про мене знати, — промовив він, нахилившись уперед і дивлячись мені прямісінько в очі. — Я зовсім не такий, як мій батько.
— І я так само!
— Ти знаєш, чому я прибув на ваш корабель? Просто захотів одружитися з тобою?
Я уважно дивлюся на нього.
— Чесно? Не знаю. Мені відомо про тебе лише те, про що пліткують.
Торін усміхнувся — не так, як тоді, у ворожому оточенні. Це була справжня усмішка — щира, тепла і чарівна.
— Ах, чутки! Авжеж! Пліткують про те, що я — шмаркач і боягуз, який ховається, боячись небезпеки, — Торін знизав плечима, ніби йому байдуже. — Ми з батьком повні протилежності, розумієш? Тому люди плескають язиками…
Кому, як не мені, розуміти це, тож гадаю, що він доволі скромно висловився про свого батька.
— І тому ти спланував із моїм батьком наш шлюб? Щоб помститися Королю?
Я показую йому, що знаю про його дволикість і прагну почути пояснення.
— Я прийшов, бо розлютився на свого батька. Його Гадюка нападав на наші кораблі та вбивав наших людей, і хоч Флотилія належить моєму батькові, я завжди мріяв її очолити. Та батько і чути про це не хотів, нехтував усіма моїми прагненнями, та я однаково виріс, пліч-о-пліч тренуючись із Флотилією, борознячи разом океанські простори. Ніхто, окрім нас, не впильнує торговельних шляхів, не боронитиме закон і порядок, не підтримуватиме безпеку сполучення поміж Островами. І коли їх атакували, мій батько ніяк не зреагував, лише подумав, як би то краще захистити власний зад — поки наші люди, мої побратими гинули як мухи. А тим часом Острови було поставлено на карту. Тож коли твій батько зв’язався зі мною й запропонував наш союз, я подумав собі: «Чи випаде мені краща нагода, ніж запрошення за Гадючий стіл, прояснити для себе, що ж там насправді відбувається?» Не щодня доля дарує такий шанс.
Мене зачепила думка про те, що він шпигував за нами. Виявляється, гра йшла за іншим сценарієм.
— Чи вдалося тобі дізнатися те, чого хотів? — у моєму голосі пролунали холодні нотки.
— Не все. Однак я несподівано відкрив для себе дещо інше. Тебе.
Я спохмурніла, а він додав:
— Я думав, що ти заодно зі своїм батьком, а натомість побачив пташку в клітці, котра прагне волі. Я плекав надію, що ми могли б укласти союз — колись.
— Час тепер на вагу золота.
— Згоден. Але ж просто зараз ми сидимо напроти одне одного, хіба не так? — він знову подарував мені теплу усмішку, і я подумала, чи колись звикну до такої щирості — ніби бажання повністю вивернути себе переді мною. Торін продовжив: — От поглянь, твій батько віртуозно зіграв наше весілля, аби лиш здобути владу. Я пішов на це задля того, щоб отримати інформацію. Але це було тоді.
— Ти ведеш до того, що нам варто порушити нашу обіцянку? — я дуже старалася, щоб у моєму голосі забриніла надія. Річ у тім, що хоч Торін починає мені подобатися, у нього залишається один суттєвий недолік — він не Бронн.
— Радше навпаки! — вигукнув Торін. — Вірю, що разом ми з’єднаємо сушу та океан!
Цього разу мені не вдалося приховати розчарування…
— Певна, ми можемо досягнути цього і без одруження. Торін простягнув свою руку через стіл і взяв мою.
— Наш обов’язок завжди ходитиме за нами тінню, і байдуже, чи розчаровуємо ми наших батьків. Острови і люди — вони, як ніколи раніше, потребують міцної влади. І вона має запанувати. Я певен, що тільки шлюб зможе оживити їхню віру в Корону й Гадюку. Якщо ці титули будуть нашими.