Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Постать марсіянки, подібна до міражу, тріпотіла і змінювалась. Крізь неї можна було розгледіти щось потойбічне, схоже на живий згусток полум’я. Його ефемерні мацаки звивались і перепліталися, проходячи крізь тіло Іви, але вона сього не відчувала. Тоді Бріджит простягла до неї руки, дозволивши тим мацакам обвити свої зап’ястки. Маленькі пащеки загрозливо шипіли на неї, їхні роздратовані голоси зливалися в дисонансний хор… але нестерпний спопеляючий жар був неймовірно приємним — це вперше вона відчувала справжнє задоволення від болю, плотське, сексуальне. Її стегна звело судомою, між ними стало вогко й тепло, м’язи живота конвульсивно скоротилися.
Вампір вийшов з Іви, огорнувши її й зануривши в себе. Вампір перетворився на Іву.
Бріджит обійняла істоту, затамувавши подих від її краси та довершеності. Пісня лунала так голосно, що вона уже не чула нічого іншого. Все, що зараз було навколо неї, стало тією піснею. Вона була Бріджит О’Шонессі, вона була Іва Боген, вона була мисливець Тольґа, якого вбив різьбяр Яхцзи; який вбив різьбяра Яхцзи. Який позбувся ока й отримав замість нього чорний камінь, камінь, що бачив порожнечу. Простір і час втратили свою абсолютність — розпалися на вируючі поля, на яких, наче шумовиння під час шторму, виникали краплі найменших часток. Безкінечна порожнеча, що є мультивсесвітом…
Адмірал Окіта Содзі завершував своє третє життя. Синтетичне тіло, довершений зразок окультних технологій людства, нецілісна свідомість, ще довершеніший продукт технології мі-го — все це мало стати фундацією для життя набагато складнішого й заплутанішого. Повільно він відірвався від підлоги — і водночас панічні повідомлення про вторгнення на адміральський місток заполонили командний центр. НРІ заворушився. Навіть його притлумлена сутність відчула цю зміну. Горизонт подій окреслив невидиму для ока сферу навколо синтетичного тіла Окіти. Потужне вивільнення енергії перетворило навколишні пристрої на вир плазми, що акреаційним диском закрутився навколо палаючої холодним блакитним вогнем сфери. Всотуючи плазму, сфера вибухала неймовірними сплесками енергії, руйнуючи і знищуючи все навколо. Коли аварійні системи врешті заблокували місток, він уже перетворився на справжнє пекло.
Професор Вольфрам фон Зіверс з жахом спостерігав, як попеліє у вогні його надія врятувати «Сінано». Сенсори божеволіли, демонструючи процес квантового поєднання двох істот, що існували в різних всесвітах. Зіверс уже мав нагоду спостерігати появу Вогняного вампіра на «Сінано» — але цього разу він бачив процес у реальному часі й з максимальної кількості джерел. І ще — він уже почав діяти, намагаючись врятувати Бріджит.
Катастрофічний сплеск енергії на адміральському містку відвернув увагу гросінженера. Вражений, він спостерігав, як останній елемент мозаїки стає на місце. Більш ніж на три секунди «Сінано» лишився повністю без енергії. Ці три секунди — 3401 мілісекунду — Зіверс перебував у стані сенсорної депривації. Коли все минулося, у медичному відсіку одинадцятого сектору живою він побачив тільки Кассандру. Троє культистів закипіли і вибухнули, залишивши по собі криваві плями та почорнілі рештки.
Ані Іви Боген, ані Бріджит О’Шонессі у відсіку не було.
138 GES
- Кідонійський сфінкс -
Черговий вибух, глухий і віддалений, від якого здригнулася стеля, змусив Діманту несамохіть втягти голову в плечі. Мереживо дрібних розколин розбіглося склепінням, світильники замиготіли. За мить знову гримнуло — цього разу наче тихіше, але… Зіщулена, Діманта з усіх сил замружилася, намагаючись втримати сльози. Дарма… в очах запекло, повіки затріпотіли, і ось уже гарячі струмочки покотилися щоками. Постала тиша здавалася важким тягарем, що тиснув на плечі.
Глибоко вдихнувши, дівчина випросталася. Розплющивши очі, закліпала, рішуче витерла щоки. Потім довго, декілька секунд, дивилася на червоні розводи на долоні. Нівроку! Вона має встигнути. Має.
Зала, якою вона йшла, простора й продовгувата, тягнулася майже на сотню кроків уперед, завширшки ж ледь сягаючи двадцяти. Високі стелажі з гексагональними шухлядами, схожими на бджолині стільники, тільки червоного, матово-металевого відтінку, поставали чотирма рядами обабіч центрального проходу. Довгі жмути кабелів здіймалися від них до стелі, зникаючи в отворах кабельних каналів. Плутані низки асемічних символів тьмяно фосфорували на лискучих товстих жилах. Чимала кількість шестикутних шухлядок була прочинена чи, радше, вибита. Густа, жирна рідина виливалася з них на підлогу, безбарвно-бліді відростки контакторів звисали, наче вивернуті тельбухи. Було й дещо інше, щось слизьке, розчавлене, сіро-червоне…