Закоłот. Невимовні культи

Знову прогуркотів вибух — уже зовсім близько. Порох та дрібні скалки посипалися зі стелі, але тепер, здається, крім вибуху було чути й інші звуки — моторошні, жахаючі. Діманта побігла, роззираючись навсібіч, намагаючись не пропустити потрібної позначки. Страх поступово, але впевнено поглинав її — вона боялася, що не встигне, боялася, що того, кого вона шукає, тут немає або ж його вже знайшли — інші, ті, хто вчинив цей погром. Майже перестрибнула тіло, що долілиць, хрестом розкинувши довгі тонкі руки, лежало в проході. Очі зафіксували потрібну низку символів, тіло зреагувало раніше мозку — дівчина різко загальмувала, підсковзнулася на залитій слизом підлозі, впала, замурзавшись тією жахливою рідиною, скрикнула, намагаючись водночас підвестись і стерти із себе той сіро-червоний бруд. Навколішки відповзла з центрального проходу, хапаючись за стелаж, звелася на ноги. Серце шалено калатало в грудях, дихання стало уривчастим, наче після довгого бігу.

І тоді знову почувся лемент. Несамовитий лемент конаючої істоти, від якого наче безліч тонких розжарених голок встромилося в мозок. Вуха заклало, щось тепле потекло з носа на верхню губу. Не дивлячись, Діманта витерла кров кулаком і рушила за вказівниками. Далі від головного проходу, там, де між стелажів ледь можна було протиснутися, руйнувань було менше. Діманта пройшла одним рядом, потім проходом звернула до іншого, врешті зупинившись біля потрібного гекса, зовні нічим не примітного. Обережно обмацала дверцята, немов кінчиками пальців намагаючись відчути те, що ховалося всередині. Потім квапливо зняла наплічник, розкрила його та дістала звідти сферу з тонкого обсидіану, оповиту бронзовими кільцями, рясно змереженими тонким, рухливим гравіруванням. На «полюсах» сфери були закріплені невеличкий генератор та прилад, призначення якого вона так і не збагнула — щось з біополімеру, тріпотливе й тепле, перевите тонкими судинами. Сфера була десь півметра в діаметрі, але не здавалася важкою. Діманта напівприсіла, притулившись спиною до сусіднього стелажа, і поклала сферу собі на коліна. Похапцем, плутаючись у застібках, дістала з внутрішньої кишені тонкий стилет в оксамитових піхвах. Оголила лезо, діючи з такою стриманою обережністю, немов це була вибухівка. Тримаючи його кінчиками пальців як стилос, вона провела вістрям по рунах одного з кілець, лишаючи м’яко фосфоруюче сяйво. Сфера ожила й стиха загуділа. Притримуючи її лівою рукою, наче приспану дитину, Діманта підвелася до шухляди, розпочавши й там проводити вістрям по символах, що довгими, сплутаними низками прикрашали дверцята.