Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Але перш за все гросінженеру була потрібна людина. Лояліст, який би певний (бажано тривалий) час перебував достатньо близько до ядра НРІ. У секторі, що майже повністю контролювали заколотники. Ширяючи трьома десятками проекцій у скаламученому етеро-магнітному полі корабля, професор вивчав доступні варіанти — матриці даних, за кожною з яких десь у просторі-часі існувала людина. Він бачив її розтягнутою і мультиплікованою, розбитою асиметричним графом під впливом імовірних подій. Він звик саме так бачити людей — просте чотиривимірне зображення через «традиційні» органи чуття було для нього занадто примітизованим, навіть доповнене мережею. Тільки сприйняття через код задовольняло Вольфрама фон Зіверса.
Обмеженість вибору дратувала — сектор і справді було втрачено для лоялістів. Два загони космопіхів, трійка і четвірка, відрізані через аварію на монорейці, блукали переходами, намагаючись знайти шлях до іншого сектору, їхні шанси на виживання Зіверс оцінював як наднизькі, до того ж вони конче прагнули залишити сектор, на що мали досить непогані шанси. Але були ще окульт-технік Кассандра Зервас та інспекторка Бріджит О’Шонессі. Останню, з деяким подивом, Зіверс упізнав. Він зустрічався з нею на початку заколоту, близько дев’яти годин тому. Це була іронія на межі сарказму — довірити боротьбу з ворогом тій, хто провалив її ще на початку. Хоча який, у ім’я порожнечі, початок? Розпочалося все на Марсі, чи навіть ще раніше… Скоріш, Зіверса гризла прихована злість на СОІ та інші споріднені служби, яких в імперії розвелося надто вже багато і які мали стежити за ходом модернізації, пильнувати, виявляти найменші відхилення…
Зіверс струснув головою, відганяючи марні нарікання. Підключився до машинного інтерфейсу медвідсіку, дочекався зручного моменту — і звільнив обох жінок. О’Шонессі була приорітетним варіантом, але матриця жінки мала декілька серйозних (навіть парадоксальних) провалів, пояснити які виходячи з наявних даних Зіверсу не вдалося. Та попри це ментальні індекси, імовірна виживаність та адаптивність до прямого програмування інквізиторки були майже ідеальними для задуму гросінженера.
Сприятливі факти проіснували вісім з половиною секунд. Після того жінка була серйозно поранена і перебувала в одному відсіку з чотирма культистами. Але не це збентежило гросінженера. У просторі-часі медвідсіку утворювався енергетичний вир…
Серія гальмівних імпульсів уповільнювала рух корабля, готуючи його до переходу на «Оріон». Ескорт завершував маневрування. Емітери гравімагнітного поля, що передавали імпульс кораблям ескорту, мали бути відключені за дев’ять хвилин, і подальше маневрування — найбільш критичне в умовах аварійного гальмування — вони мали прораховувати і робити цілком самостійно.
Адмірал Окіта наказав силам космопіхоти припинити оборону пускових палуб. Власне, на той момент це вже була навіть не оборона — скоріш спроба затримати невпинне просування супротивника і не дати оточити себе. Тепер за наказом адмірала піхота групувалася, встановлюючи периметр навколо командного сектору. Близько тридцяти відсотків піхотних загонів лишилися відрізаними від основних сил. Незворотні втрати КП становили двадцять три відсотки. Втрати серед екіпажу оцінювалися приблизно в тридцять три відсотки. І загалом ще двадцять (піхота, матроси та офіцерський склад) приєдналися до заколоту.
Неконтрольовані витрати енергії з моменту зупинки рушія продовжували збільшуватися попри відчайдушні зусилля гросінженера та технічної служби. Разом із тим на борту з’являлися все нові прибульці. На момент відключення гравімагнітних полів на облавку «Сінано» було вже п’ятеро Вогняних вампірів. Чотири Місячні потвори, яких «Сінано» транспортував на Ганімед, також звільнилися — певне, не без допомоги заколотників, хоча достовірних даних про це не було. Перші крила малих апаратів уже злетіли і взяли курс на «Тікуму», головний крейсер ескорту.
Час настав.
Бріджит О’Шонессі зробила крок назустріч пострілу. Дев’ятиміліметровий циліндр металізованого пінополімеру в хмарці інертного газу вилетів із дула пістолета. Цей рух, що його не могло вловити людське око, здавався Бріджит скляно-чітким, наче абсолютно статична картинка. Жінка дозволила кулі пройти крізь себе, після чого обернулася до культистів, які, здавалося, несамовито репетували. Попри вирячені очі й перекошені обличчя, їхні голоси не могли пронизати тиші, що, мов тонке мереживо, огортала жінку. Її погляд ковзнув по силуетах, але замість них вона побачила лише вугілля та попіл, що якимось дивом зберігали форму людських тіл. Вона знов розвернулася до Іви.