Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Саме через це він і лаявся так брудно. «Сінано» був старим кораблем. Старим настільки, що насправді чіткого розуміння систем, які функціонували в його нутрощах, не мав ніхто. Корабель переробляли і модернізували, але то були локальні роботи, часто безсистемні, що не враховували попередніх і не залишали точних відомостей наступним. Щодо капітальної модернізації — орбітальних платформ, здатних приймати й втримувати корабель, поки його перебиратимуть від центральної осі до верхівок зовнішніх надбудов, то про неї навіть не йшлося. У професійному середовищі й досі поширювалися плітки про те, як саме Стара Імперія будувала такі кораблі як «Сінано». Звичайно, пересічників спантеличувала вага нового корабля, майже половину якої становила, власне, чорна діра в реакторі. Зіверс про це добре знав — розібратися в тих плітках і було для нього стимулом домогтися призначення на «Щасливого Журавля». Нові «матки» мали принципово модифіковану конструкцію: їх збирали з окремих модулів, що їх будували частково на Землі, а частково — на орбітальних платформах. «Щасливий Журавель» був цілком іншим — його сектори начебто були збудовані на суцільному каркасі, який, імовірно, конструювали саме на орбіті, а кількість перебудов взагалі не піддавалася оцінці та систематизації. Та ніхто, власне кажучи, і не прагнув цього. Постійна потреба в материнських кораблях не дозволяла надовго виводити з експлуатації славетного ветерана флоту. І тому корабель від моменту повернення залишався анахронічним лабіринтом технологій, повним хибних ходів та глухих кутів, з часом стаючи лише складнішим та заплутанішим. Цим і скористався культ. Вибудувавши на казнокрадстві та розгалуженій імперській бюрократії складну схему, вони імперським коштом збудували власні комунікації, прокладаючи їх у темряві найвіддаленіших закутків «Журавля», переорієнтовуючи та активуючи давно ніким не використовувані системи. Навіть зараз, усвідомлюючи існування такої масштабної перебудови, відстежувати окремі її елементи було вкрай важко — бо існували місця, повністю виведені за межі розподіленої системи керування, тож їх можна було побачити тільки на власні очі.
Але загалом картина вже набула чіткості та завершеності. З усього виходило, що заколот був результатом тривалого і вдалого планування, і це дозволило розбити його на окремі максимально дрібні етапи, з яких поступово складалася піраміда. Піраміда, яка мала вести на самісіньку верхівку. Можливо, навіть до капітана Декарта. Чи не тому адмірал убив його, бо дізнався про зраду? Чи навпаки — сам адмірал був зрадником і розправа над вірним Імперії Декартом була його фінальним внеском у заколот?
Зіверс облишив марні міркування, повертаючись до нагальної роботи. Допомогти абордажу ескортних кораблів він не міг — принаймні не так, щоб ця допомога суттєво на щось вплинула. Зупинити реактор також не вийде — контур відведення або не працював, або був відрізаний від загальної мережі, а стискання чорної діри до діри Планка призведе до вибуху, що цілком поглине у собі корабель, якщо не відвести надлишку енергії.
Наступний пункт походу — база на Церері, але там просто немає сил, здатних зупинити материнський корабель, навіть якщо власний ескорт приєднається до захисників. І навряд чи Церера є кінцевою метою заколоту: ця база стратегічно важлива для Імперії, але не самодостатня. Довго втримувати її просто неможливо — через жорсткі умови, постійне населення там було «ляльками» — мізками злочинців в штучних тілах. Вочевидь, заколотники рухатимуться далі — до Юпітера, а точніше — до опорної бази Імперії на Ганімеді. Зіверс не був стратегом, але розумів, що сам по собі «Сінано» не здатен зняти блокади Сатурна, проте, вдаривши по Ганімеду, може значно ускладнити її забезпечення. У такому крокові було мало сенсу, але якщо ворог запланував зняти блокаду…
У будь-якому разі для втілення своїх задумів після виходу з поясу астероїдів заколотники мають знову перейти на сингулярний рушій. Атож, Зіверсу треба запобігти цьому.
Пошук ефективного контрзаходу зайняв чимало часу, але Зіверс, повністю розчинившись у корабельних системах, не відчував його плину. Він занурився у нутрощі корабля так глибоко, як тільки міг, ковзав найтемнішими його закутками, куди тільки міг дотягтися. Він відчував «Сінано» як ніколи раніше, до найдрібніших деталей, розумів глибинні процеси, що відбувалися в ньому. Коли рішення було знайдено, Зіверс чудово усвідомлював, що воно було єдиним можливим — немов сам корабель підказав його. Але від того воно не ставало менш божевільним.