Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Невідома сила відштовхнула Бріджит від Іви, м’яка через слабке тяжіння, але все одно нездоланна. В животі раптом стало нестерпно гаряче. Флоатуючи в холодному повітрі медичного відсіку, вона з майже дитячим здивуванням роздивлялася блискучий червоний пухир, що виростав у неї трохи вище талії. Під власною вагою той повільно опускався нижче, розтікаючись закривавленою шкірою, чіпляючись за порізи та зашкарублі патьоки. Окремі крихітні сфери зривалися і плавали у повітрі.
Боген тримала в руці пістолет — банальний, простий низькоімпульсник, яким озброювали ФБшників. Це було навіть огидно — уникнути ритуальних жертвоприношень і заборонених окультних практик лише для того, щоб отримати пінометалеву болванку в черево. Вона навіть не мала пробити комбінезона, ба більше — шкіри та м’язів. Зупинити, відкинути і при цьому не пошкодити корабельних пристроїв та комунікації… Але виявилося, що впритул та на голе тіло нелетальні набої легко можуть перетворитися на летальні.
Назовні почувся тупіт і відлуння стривожених голосів. З шипінням прочинилися двері, і троє чи четверо вбігли до відсіку — неозброєні матроси, всі, судячи зі зросту та статури, марсіяни. Боген одним лише поглядом змусила їх зупинитися й завмерти. Тонкі, високі постаті тінями відступили до переділок і мовчки там заклякли. Бріджит кутиком ока роздивилася їх. Двоє розфарбували собі щоки білою фарбою — здається, намагалися імітувати якісь окультні символи, але вочевидь безтямно і невдало. Один мав великого пневматичного ключа, який, мабуть, збирався використовувати як довбню. Під час інструктажів про ефективність ударної зброї в штучній гравітації він, певне, куняв.
— От дивлюсь я зараз на тебе і загадуюсь над питанням, — раптом хрипко промовила Іва. — А що як ти мала стати носійкою? Однією з обраних? Чи не покарають мене за твоє вбивство? Що мені буде, якщо ти судилася для самого Фатаґви? Ні, в безодню це! — вона слабко посміхнулася. — Я вже достатньо заплатила. Майло, мій Майло! Дитя смерті й страждання, не такої долі я бажала тобі… Від народження печатка потойбічних богів лежала на тобі, чому ж тебе оминув їхній погляд?
Повільно спустившись на палубу, Брідж вхопилася за край ліжка, ледь притомна від слабкості, що пекучими струмками розтікалася тілом. Вона підсвідомо потягнулася долонею до рани, але зупинилася, не наважившись торкнутись того згустку рубінового желе, що в такт диханню тріпотів на її животі.
— А чи не ти сама, тупа хвойдо, поклала його на жертовний вівтар, щоб тепер ремствувати? — скривилася вона. Кожне слово вогнем відлунювало в нутрощах, але біль допоміг додати голосу зневаги.
Боген завмерла, наче слова Брідж стали ляпасом, що зупинив істерику.
— То ти вважаєш усіх нас, хто повстав проти імперії, лише жертвами? Гадаєш, що ми добровільно готові приректи себе на мученицьку смерть, аби… аби… чорна безодня, я не можу навіть придумати, що таке можна пообіцяти, щоб змусити людину піти на смерть!
Вона озирнулася на своїх спільників, наче запрошуючи їх оцінити жарт. Ті заусміхалися, один щось прошепотів іншому, той коротко реготнув. Бріджит мовчки спостерігала за всім цим. Під час навчання їм розповідали про такий тип психологічного захисту. «Не смерть, а сила»… Еге, точно. Краще поберегти сили.
— Майло від народження був відмічений, — вела далі Іва. — Ти сама це побачила. Червона смерть мала б забрати його ще до народження — а разом із ним і мене, бо важкувато жити з гниючим мерцем в утробі, чи не так? Добре, що моя мати знали, що робити. Вони ледь не задушили мене, коли я з’явилася вдома вагітною, але… але коли постало питання, якою ціною можна врятувати мене й дитину, вони не зволікали. Час довів, що її вибір був правильним — бо ніколи потім я не відчувала каяття чи суму за батьком. Стара відьма знала, що робила — порятунок моєї кар’єри був лише приводом діяти. Коли Майло народився, він уже був обіцяний потойбічним богам. А потім, спромігшись влаштувати його на «Сінано», я довела, що він був не тільки вірним, як тисячі інших, але й обраним. Тим, ким усе мало розпочатися…
Бріджит відчула позив нудоти, настільки раптовий та потужний, що не спромоглася його стримати. Рот наповнився гіркотою. Вона сплюнула, побачивши брудно-червону нитку, що потяглася від її губ.