Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Бідолашний Томеску! Коли б я знав, що вбивця поспішатиме, то заарештував би його відразу.
— Однаково було вже пізно. Його зарізали щонайменше годину до того, як ти подумав про арешт.
— Це правда, а проте шансів на врятування ми мали б тоді більше… Скільки він втратив за цей час крові!..
— Не розумію! — здивувався капітан Смеу. — Ви хотіли його заарештувати? За що?
— Дорогий Смеу, ні я, ні пан Уля не встигли тобі розповісти останньої події. Це ціла історія. Поговоримо вже по дорозі.
— Одного я ніяк не збагну! — заговорив Уля, дивлячись на калюжу крові. — Як це злочинець утік, не добивши Томеску? У нього не було часу? В усякому разі, якщо капрал виживе, то вбивця дорого заплатить за свій поспіх.
— Ти вважаєш, що Томеску зможе впізнати його? — висловив свій сумнів начальник другого відділу.
— Ні, я про це не думав. Важко уявити, що він зміг розгледіти бандита в таку темінь. До того ж не забувайте, що його вдарили в спину. Якщо вбивця діяв так рішуче, то в нього, звичайно, були якісь серйозні причини. Мабуть, боявся, що свідчення капрала допоможуть нам викрити його.
— Два вбивства за одну добу! — промимрив капітан Георгіу.
Уля Михай зітхнув:
— Значить, ворог дуже небезпечний. Діє швидко, впевнено, втративши усякий сором. Крім усього іншого, йому, здається, не бракує й хитрості.
— Хто ж він? — наївно запитав капітан Смеу.
— Агент абверу.
— Ти вважаєш, що обидві ці жертви — справа його рук?
— Та напевне!..
— А ти що скажеш, Георгіу?
— Я спершу думав, що Войнягу застрелив Томеску. А тепер, коли загинув і він, починаю вірити, що обидва вбивства здійснив агент абверу. Подумайте, навіть професіональний вбивця не вбиває двох чоловік протягом доби. Він зробив би це лише годі, коли б йому загрожувала страшна небезпека. Згадай, в яких обставинах було вбито Войнягу. Тільки божевільний або відчайдушний може серед білого дня, до того ж недалеко від КП дивізії, застрелити офіцера. І навряд, щоб цей убивця втратив розум. Скоріше, він не мав у тій ситуації іншого виходу. Убив Войнягу, щоб перешкодити йому повернутися на КП і виказати того, кого він побачив і хто його потім застрелив.
— А звідки тобі відомо? Це ж тільки здогад, — затявся на своєму капітан Смеу.
— Я називаю його гіпотезою, — пояснив капітан Георгіу.
Уля Михай дуже здивувався, що начальник другого відділу нарешті погодився з ним.
— Так, це гіпотеза, — підхопив він, — яка поки що, зважаючи на останній факт, являється єдино можливою. Безперечно, шпигун не думав, що його хтось упізнає. Щоб врятувати свою шкуру, він і вбив Войнягу. Я певен, що йому не хотілося цього. Для успішного виконання завдання шпигунові потрібен спокій. Спокій притупляє пильність, а сенсаційні випадки, навпаки, збуджують її. Тим часом незвичайні події повторюються одна за одною: вбивство шофера Пантелімона, невдалий замах на мене, смерть Войнягу, а тепер ця історія з Томеску. Певна річ, агентові абверу не щастить. Ще один такий випадок, і я сам стану забобонним.
— Ну, а які тут потрібні заходи? — запитав Смеу.
— Які заходи? — здивувався Уля. — Забезпечити надійною охороною шифрувальний Матеріал — це найголовніше. А більше… Я, їй-богу, не знаю, що ми можемо ще зробити. Та й проти кого? Адже коли б вишикувати весь склад КП, в тім числі й офіцерів, і заарештувати кожного другого, ми й тоді не були б певні, що позбулися злочинця.
— Це вірно! — погодився капітан Георгіу.
— Ми потрапили в скрутне становище, — мовив Уля, — як ті мисливці. А тепер мусимо сидіти тихо, щоб не наполохати дичину. Проте у нас є одна перевага: нам відомо, де треба чекати звіра.
— А чи не подумав ти, — звернувся Георгіу до Улі, — що шпигун, довідавшись про перевезення Томеску до шпиталю, накиває п'ятами. Адже він і вбив його, щоб той не виказав.
— Може й це трапитися. Але раз ми не знаємо, хто агент, то й не можемо нічого робити.
— Добре, але ж у вас уже є явна підозра… Чому ж ви зволікаєте з арештом? — наполягав капітан Смеу.
— На кого ти натякаєш?
— Та от Бурлаку, Барбу…
— Але ж тоді буде розформовано всю шифрувальну групу.
— Коли потрібно, то що ж?.. Доведеться укомплектувати її наново.
Уля, наче не почувши цього, мовив капітану Георгіу:
— Довго щось затримують відомості про Барбу…