Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

Не маючи змоги через заборону німців покинути службу, лісники кинулися відвозити сім’ї до міст, намагалися також організувати самооборону. Спроби вдаватися до заходів безпеки дали певний результат. Коли 18 листопада стався напад на лісництво в Соколівці (Золочівський повіт), п’ятнадцять поляків учинили опір. Відбувся запеклий бій, який тривав, за однією з версій, до півночі, а за іншою — до ранку. В сутичці загинули гайовий і один зі службовців, але водночас і кілька (можливо, до десяти) нападників. Близько опівночі було досягнуте перемир’я. В обмін за звільнення двох заручників — жінки й дитини (за іншою версією заручників було п’ятеро) — українцям дозволили забрати вбитих і поранених і відступити.

Багатою нападами на лісників була ніч з 27 на 28 січня 1944 року. Тоді, зокрема, сталася атака на лісничівку в Желехові (повіт Кам’янка Струмилова), під час якої до лісу було викрадено лісового інженера Скавінського, його дружину та дочку. Тієї ж ночі українці напали на лісництво в Грабовій (повіт Кам’янка Струмилова), схопили персонал, який виходив після роботи, та замордували п’ять поляків, у тому числі лісника Станіслава Ожеховського, практиканта-лісничого, бухгалтера і двох гайових. У Великих Мостах у Львівському повіті були вбиті 17 поляків, у тому числі дві сім’ї лісників і сім’я гайового. Вісім осіб були поранені. Загалом на початок 1944 року від рук ОУН-Б та УПА загинули 73 лісників і гайових, часто з сім’ями. Інший концентрований напад було скоєно в ніч із 3 на 4 лютого, коли «в повітах Бродському, Кам’янецькому і Сокальському [...] водночас були вчинені напади на 120 лісничівок»[213].