Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Справжній британський лорд сидів і перераховував за столом гроші!
Залишав її частку і йшов. Вона давно змирилася з такою роллю. Призвичаїлася. І навіть чекала на його приїзд знову.
До неї і її закладу тут, у Харбіні, ніхто не мав жодного діла. Їй ніхто не погрожував, ніхто не заважав. Семпілл потурбувався, щоб його бізнес міг працювати у найкращих умовах.
Чималі хабарі сприяли тому, аби клуб Сибілли Чеддерс запрацював на повну і вже скоро завдяки зв’язкам англійського лорда став відомим кожному забезпеченому чоловіку від Маньчжурії до Сингапуру.
Так, здавалось, тягнулося нескінченно довго, поки Семпілл вів усі ці справи з японцями, швендяв між Сингапуром, Токіо та Харбіном.
І доки у Харбіні не з’явилася Зоя…
Від Воскресенської нічого не можна було приховати.
Їй було відомо майже усе. Крім того, вона вимагала чітких звітів та інформації, адже за короткий час слава про елітний клуб для вибагливих чоловічих розваг облетіла увесь Далекий Схід. Тут інкогніто бували навіть червоні командири Блюхера, залишаючи пристойні гроші.
Тепер Сибілла мала шпигувати, дізнаватися, хто чим дихає, і для Семпілла, і для Зої. Та Воскресенську однаково цікавили думки та плани як Семпілла та решти іноземних відвідувачів, так і червоних командирів… Радянській владі було потрібно наперед вираховувати потенційних зрадників та запроданців. Тих, хто був здатен обміняти високі ідеали пролетарської країни рад на обіцянки та запевнення буржуазних недоносків.
Все це вкрай вимучувало Сибіллу. Вона задихалася і на початках плуталася у невміло нею ж сплетених і розкладених сітях. Вона губилася і пнулася зі шкіри, аби вгодити вимогливій та наче витесаній із каменю Воскресенській…
Іноді у неї з’являлася думка розповісти про все Семпіллу, зізнатися, ким вона є насправді, покаятися у тому, що усі слова і думки, які він довіряє їй на подушці, вона як на сповіді передає Зої Воскресеньській, тепер уже агентці ОДПУ, що перебралася до Харбіна під виглядом працівниці російського синдикату.
Але чи був Семпілл кращим за радянських агентів?
Його почуття скінчилися разом із відкриттям того борделю. Тепер ним керував виключно прагматизм. До того ж виявилося, що Семпілл і сам не проти був побавитися у ризиковані шпигунські ігри…
Він безкінечно розпитував про справи у клубі, про розмови, що ведуться за гральними столами, про відвідувачів — усіх цих військових бонз, дипломатів, емігрантів, інженерів…
Давав інструкції і вказівки, як збирати інформацію, як готувати дівчат, як, зрештою, їй самій поводитися з клієнтами. Попереджав, що за невірну поведінку її чекатиме неминуча розплата.
Нічого не підозрюючи про подвійну роль Сибілли, він приводив до клубу особливо потрібних йому людей із іноземних амбасад та контор і примушував її, Сибіллу, просто на очах у нього спокушати їх, обслуговувати та злягатися із ними, принижуватися до ролі звичайної проститутки, яких у його борделі і так були десятки…
Вона часом насмілювалася говорити йому про свої почуття, про обіцянку, коли все скінчиться, забрати її із собою, до Англії чи бодай до якоїсь завалящої європейської країни — тільки подалі від цього борделю… Туди, де вона змогла б розпочати нове життя, забути усе, що було раніше… Вона має непогані заощадження, з такими грошима вона зможе далі сама… без нього, якщо більше йому не потрібна.
Вільям обіцяв, обіцяв, обіцяв… На обіцянки він був щедрим, як і на її утримання.
Вона ні в чому не мала потреби, окрім життя. Власного, непідконтрольного нікому…
Так могло б тягнутися ще роками, якби Вільям раптом не завершив свої справи у Сингапурі і не покинув її тут, у Харбіні, керувати цим клубом.
Краєм вуха вона чула: у Семпілла на батьківщині сталися неприємності… Його час від часу звинувачували то у державній зраді, то у розпроданні японцям військових секретів… Місцеві англійські газети писали про це стримано, ба навіть скупо. І це означало тільки одне — вона знову там, де раніше, без натяку на порятунок, — у чіпких лабетах ОДПУ І її майбутнє знову стало непроглядною темрявою…
Тепер Сибіллі звільнитися було уже не так просто. Вона забагато знала, забагато чула, забагато розуміла і робила… Вона перестала залишати свої апартаменти та клуб, перестала виїжджати у місто…
Це було смішно, бо навряд чи для Зої Воскресенської та її «товаріщєй» стіни борделю стали б перешкодою, якби вони забажали позбутися її…
Так було довго… нестерпно довго… Сибілла майже змирилася зі своєю жалюгідною роллю.