Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Я не знаю… Ти маєш зацікавити тих людей, у яких я проситиму за тебе… Чи є у тебе якісь документи Вільяма Семпілла? Щось, що могло б згодитися як вагомий аргумент? Щось пов’язане із його співпрацею з японцями…
Сибілла замислилася.
— Так, у Вільяма були папери… Він тримав усе внизу, у підвалі, у старому важкому сейфі, який спеціально знесли туди за його наказом… Можливо, там і залишилося щось, що він не встиг забрати із собою… Я давно їх перефотографувала і передала Зої, тож мені вони були уже ні до чого…
— Ходімо туди, — сказав Марко. — Ти маєш ключа від того сейфу? Знаєш комбінацію, яка його відчинить?
— Так… Спочатку я тримала у ньому свої прикраси, всілякі дорогоцінності і добре пам’ятаю код. За нього мені слугувало ім’я одного чоловіка з мого минулого… і дата нашого знайомства. Семпілл не розумів російської і завжди сміявся з того коду, називаючи його абракадаброю.
— Чудово! Ходімо, Сибілло!
Вони спустилися у підвальне приміщення клубу. Тут було сухо і тепло. Тьмяне електричне світло ледь досягало закапелків підвалу, але дати раду було можна. Сибілла впевнено попрямувала в один із закутків, де стояв важкий, облізлий сейф.
— Ось він, Алексе… Спробую відкрити його…
Швед дивився, як упевнено вона крутить коліщатко замка і набирає потрібну комбінацію. Літери та цифри склалися в ім’я, яке він добре знав:
O.S.T.A.P. 1.9.2.2. B.E.N.D.E.R.O.3.
Хто б міг подумати, що Соня Ейзерманн виявиться такою сентиментальною?
Двері сейфа скрипнули і відчинилися.
Усередині виявилися кілька акуратних складених папок.
Сибілла передала їх Маркові.
— Ось… Ось твої вагомі аргументи. Усе, що є.
— Чудово, — проказав він, нашвидкуруч гортаючи папери. Тут були якісь таблиці, креслення, записи від руки і документи, надруковані на друкарській машинці. А ще угоди, розписки, знімки літаків та спільні фото з японськими льотчиками…
Вивчати усе це в підвалі, при такому тьмяному освітленні не було ні часу, ні можливості… Що ж, якщо він стільки часу і ресурсів убив на ці кілька папок, а у них не знайдеться нічого путнього на Семпілла, то гріш йому ціна.
— Сибілло! — звернувся до жінки Марко. — Спробуй пригадати… Чи тобі відомо щось про діяльність Семпілла? Ти ж, певно, чула, на батьківщині його уже не вперше звинувачують у державній зраді та злитті секретної інформації… Я намагаюся зрозуміти, які козирі матиму в руках, коли вестиму розмову про твою безпеку.
— Я мало заглиблювалася у суть його справ, — стенула плечима Сибілла. — Час від часу він приходив сюди з японцями, але я не була присутня на тих розмовах. Іноді він кликав мене, щоб я затанцювала для гостей — оголена чи у легкому серпанку, іноді примушував з кимось із них переспати… Усе, що я бачила — копіювала і передавала… Але не вчитувалася і не аналізувала… Зрештою, вивчати та аналізувати документи — справа Воскресенської. Навіщо ж мені відбирати у неї хліб? Але і Вільям ніколи не розповідав мені про свої оборудки, — розвела руками Сибілла. — Пам’ятаю, це страшенно дратувало Воскресенську, але я нічого не могла вдіяти, щоб справді підібратися ближче…
— Гм… — Марко потер обличчя. — Мусиш щось пригадати… Можливо, таке, що раніше видавалося тобі не надто важливим…
— Ні… — Сибілла похитала головою. — Нічого такого не пам’ятаю… Хіба що…
— Що? — перепитав Марко.
Сибілла дістала з папки одну зі світлин і придивилася пильніше.
— Хіба що… ось! — вказала вона на усміхненого чоловіка, що на знімку стояв поруч із Семпіллом біля літака. На ньому була звична для військового льотчика шкірянка, шолом із піднятими на лоба окулярами. Вітер розвівав кінець білого шарфа. Він білозубо усміхався, про щось жартуючи із Семпіллом. Саме цю мить і увіковічнила фотографічна камера.
— Звичайно, як же я могла забути… — мовила Сибілла Чеддерс. — Рутланд! Фредерік Рутланд! Товариш і колега Семпілла, із яким вони неодноразово бували тут, клубі. Красень-льотчик і, здається, навіть герой Великої війни до того ж… У нього ще прізвисько таке кумедне було — «Рутланд-Ютланд»… Щось пов’язане з битвою при Ютландії 1916 року… Більше не пригадаю.
— Може, усе-таки спробуєш? — не вгавав Швед.
Сибілла нервово зиркнула на Марка.
— Алексе… Ти дуже тиснеш на мене… — проказала вона. — Я не…
— Не більше, ніж твоя подружка із ОДПУ… пані Воскресенська, — беземоційно відповів Швед. — Сибілло, це для твого ж добра! — додав він із притиском. — Тому напружуй пам’ять, пригадуй, кажи!
— Ем-м-м… — потерла вона рукою лоба. — Я справді пам’ятаю дуже небагато… Рутланд із Семпіллом разом часто зустрічалися з японцями, довго щось обговорювали… Я не можу сказати з упевненістю, про що саме йшла мова, але, здається, про якісь новітні способи зльоту літаків просто з корабельної платформи… Вони навчали японських льотчиків цього. І навіть, здається, офіційно…