У вогні

За коротку поїздку неможливо нормально поговорити, та коли Піта взяв мене за руку, я не відштовхнула його. Вчора ввечері, коли ми опинилися наодинці, я могла собі дозволити ігнорувати його, але сьогодні на тренуванні ми повинні з’явитись, як неподільна команда.

Еффі не варто було турбуватися, що ми прийдемо останні. У спортзалі були тільки Брут та Енобарія, жінка з Округу 2. На вигляд їй можна було дати років тридцять. Все, що я про неї пам’ятала, це як у бійці вона вбила трибута, перегризши йому горлянку зубами. Завдяки цьому вчинку вона стала такою відомою, що після перемоги спеціально підточила всі свої зуби, аби стали гострі як ікла, та вкрила золотом. Нестачі прихильників у Капітолії у неї не було.

О десятій з’явилась тільки половина трибутів. Жінка на ім’я Атала, головний тренер, почала свою промову точно в призначений час, незважаючи на відсутність трибутів. Мабуть, вона була до цього готова. Мені трохи полегшало, бо у спортзалі було вполовину менше трибутів, з якими я повинна вдавано потоваришувати. Атала зачитала перелік зон, де ми розвиватимемо як бойові навички, так і навички виживання, і дозволила нам розійтися.

Я запропонувала Піті розділитись, оскільки таким чином ми могли охопити більшу кількість зон. Отож він пішов метати списа з Чичем і Брутом, а я вирушила до зони, де навчали в’язати вузли — навряд хтось іще нею зацікавиться. Мені подобався тренер, та й у нього залишилися про мене приємні спогади, оскільки минулого року ми провели разом чимало часу. Він був дуже задоволений, коли я продемонструвала йому, що й досі пам’ятаю, як поставити сильце, в яке ворог зловиться за ногу й повисне на дереві. Звісно, він пам’ятав, які ще пастки я минулого року розставляла на арені, тому зараз ставився до мене, як до досвідченої учениці, тож я попросила його нагадати мені всі типи вузлів, котрі можуть мені знадобитись, і, можливо, навчити мене кількох нових. Було б чудово провести весь ранок із ним наодинці, однак десь години за півтори хтось обійняв мене ззаду і своїми спритними пальцями легко закінчив зав’язувати складний вузол, над яким я пріла. Певна річ, це був Фіней, який, здавалось, усе своє дитинство вправлявся з тризубцями і в’язав на сітках складні вузли. Я дивилась, як він, щоб розважити мене, розплутав мотузку, сплів зашморг і вдав, що вішається.