У вогні

— Розумієте, у нас в Окрузі 12 мешкає зовсім небагато людей, — почала я. — Хоча, враховуючи теперішню кількість миротворців, ніхто б і не подумав. Але ми таки цікавий округ.

Ми вже рушили до зони, де навчали будувати житло, Вариста зупинилась і пильно подивилась на трибуну, де продюсери їли, пили, спілкувалися та зрідка поглядали на нас.

— Подивіться, — промовила вона, непомітно кивнувши на них. Я підвела очі й побачила Плутарха Ге-венсбі в розкішній пурпуровій мантії з хутряним комірцем — це означало, що тепер він старший продюсер. Він їв індичу ніжку.

Я не зрозуміла, чому це так здивувало Варисту, але зауважила:

— Так, цього року його призначили старшим продюсером.

— Та ні. Дивись, ось там, у кутку столу. Це ж… — почала Вариста.

Біпер примружив очі й поглянув понад окулярами.

— Це ж можна побачити неозброєним оком.

Я спантеличено вдивлялась у вказаному напрямку. І раптом теж побачила. В кутку столу ділянка завбільшки шість на шість дюймів заледве не вібрувала. Ніби повітря пульсувало невидимими хвилями, викривляючи ріг дерев’яного столу й бокал вина, який хтось поставив на край.

— Силове поле. Між нами та продюсерами провели силове поле. Цікаво, навіщо це? — здивувався Біпер.

— Либонь, від мене ховаються, — зізналась я. — Минулого року я на тренуванні пустила в них стрілу.

Біпер і Вариста здивовано втупились у мене.

— Мене спровокували… До речі, а всі силові поля мають такі точки?

— Тільки в слабких… — почала Вариста тихо.

— Місцях, — закінчив Біпер. — Узагалі-то поля повинні бути цілком невидимі.

Я хотіла розпитати більше, та оголосили обід. Я пошукала очима Піту, але він спілкувався з десятком переможців, тож я вирішила пообідати зі своїми новими приятелями з Округу 3. Може, ще й Сія до нас приєднається.

Коли ми дісталися обідньої зони, виявилося, що Пітина команда має інші наміри. Вони стягли всі маленькі столики докупи й об’єднали їх в один великий стіл, тож нам усім доведеться обідати разом. Що ж мені робити? Навіть у школі я уникала обідів за загальним столом. Відверто кажучи, мабуть, я б сиділа сама, якби Мадж за звичкою не приєднувалась до мене. Думаю, я б не відмовилась обідати з Гейлом, але він був на два класи старший за мене, тож розклад наших обідів ніколи не збігався.

Я взяла тацю і вирушила вздовж візочків, заставлених їжею. Піта наздогнав мене десь біля печені.

— Як справи?

— Добре. Нормально. Мені подобаються переможці з Округу 3,— відповіла я, — Вариста й Біпер.

— Справді? — перепитав він. — Інші з них глузують.

— І чому це не дивує мене? — промовила я.

Я згадала, як у школі Піту завжди оточував натовп друзів. Узагалі дивовижно, як це він звернув на мене увагу, а не подумав, як усі, що я дивачка.