У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
Після тренування ми з Пітою вешталися, чекаючи, поки Еффі з Геймітчем з’являться на вечерю. Коли нас покликали їсти, Геймітч негайно накинувся на мене.
— Щонайменше половина переможців вимагає від своїх менторів отримати тебе в союзники. І я знаю: це не тому, що ти в нас така привітна дівчинка.
— Вони побачили, як вона стріляє з лука, — пояснив Піта з усмішкою. — Взагалі-то я сам уперше побачив наживо, як вона стріляє. І збираюсь офіційно просити тебе про союзництво.
— Ти що, справді так добре стріляєш? — недовірливо перепитав Геймітч. — Так добре, що навіть Брут хоче з тобою об’єднатися?
Я знизала плечима.
— Тільки я не хочу об’єднуватися з Брутом. Мені до вподоби Магс і Округ 3.
— Ну звісно, — зітхнув Геймітч і замовив пляшку вина. — Я скажу всім, що ти поки ще міркуєш.
Після моєї вистави мене все одно ще трохи дражнили, але я більше не відчувала, що з мене підсміюються. Навпаки, тепер я відчувала, що переможці включили мене до свого кола. Впродовж наступних двох днів я спілкувалася майже з усіма, хто скоро опиниться на арені. Навіть із морфліністами, які з Пітиною допомогою розмалювали мене так, що я перетворилася на поле з жовтими квіточками. Навіть із Фінеєм, який цілу годину навчав мене вправлятися з тризубом в обмін на годину навчання стріляти з лука. І що ближче я знайомилася з цими людьми, то гірше ставало. Бо я не могла їх ненавидіти. Деякі мені навіть подобались. А деякі були такі нещасні, що інстинктивно хотілося їх захищати. Але всім їм доведеться померти, якщо я хочу врятувати Піту.
Останній день тренувань повинен був закінчитися нашими індивідуальними виступами. Кожен із нас мав п’ятнадцять хвилин, щоб здивувати продюсерів своїми талантами, але я й гадки не мала, що ми можемо їм показати. Ми з цього приводу навіть жартували за обідом. Із чим виступити: з піснями, танцями, стриптизом, байками? Магс, мо(ву якої я тепер розуміла трохи краще, вирішила, що вона просто подрімає перед продюсерами. А я ніяк не могла вигадати, що робити мені. Мабуть, постріляю з лука. Геймітч велів їх здивувати, але всі мої ідеї вже вичерпалися.
За розкладом, як дівчина з Округу 12, я повинна була йти останньою. В їдальні ставало дедалі тихіше: трибути один по одному виходили, щоб виступити перед продюсерами. Поводитись непоштиво, виклично значно простіше, коли в кімнаті багато люду. Та коли трибути почали зникати за дверима, я не могла не думати про те, що жити їм залишилося лише кілька днів.
Нарешті ми з Пітою зосталися самі. Він потягнувся через стіл, узяв мене за руку.
— Ти вже вирішила, що показуватимеш продюсерам?
Я похитала головою.
— Цього року мені не вдасться зробити з них мішень: вони запобігливо встановили силове поле. Тому, напевно, майструватиму крючки для риболовлі. А ти щось вирішив?
— Гадки не маю. Шкода, що не можна спекти їм пирога, — сказав Піта.
— Знову камуфляж? — запропонувала я.
— Якщо морфліністи залишать мені фарби, — промовив він сухо. — їх неможливо було відірвати від камуфляжної зони з першого дня тренувань.
Ми трохи посиділи мовчки, а потім я випалила те, що не давало спокою нам обом:
— Піто, як ми збираємося вбивати всіх оцих людей?
— Не знаю.
Він поклав голову на наші сплетені руки.
— Я не хочу нікого з них за союзника. Навіщо Геймітч примусив нас познайомитися з ними ближче? — промовила я. — Цього разу все буде набагато складніше. Якщо не рахувати Рути… Не думаю, що в мене піднялася б на неї рука. Вона була так схожа на Прим!
Піта звів на мене очі, замислено наморщивши чоло.
— її смерть була найстрашнішою, еге ж?
— Красивих смертей не буває,— відповіла я, згадуючи про Глорію та Катона.
Піту покликали, а я залишилася чекати на самоті. Минуло п’ятнадцять хвилин. Потім півгодини. Коли мене нарешті покликами, минуло щонайменше сорок хвилин.
Коли я увійшла, то відчула різкий запах миючого засобу і помітила, що один із гімнастичних матів пересунули в центр спортзалу. Атмосфера вельми відрізнялася від минулорічної, коли продюсери були напівп’яні й захоплені тільки делікатесами з бенкетного столу. Сьогодні вони перешіптувались і здавалися трохи роздратованими. Що Піта утнув? Це він їх засмутив?
Я відчула гострий напад хвилювання. Це не добре. Я не хотіла, щоб Піта ставав мішенню для гніву продюсерів. Це моя роль. Прийняти вогонь на себе. Але яким чином він їх засмутив? Хочу взяти собі на озброєння його метод. Зірвати захисну машкару з цих самовдоволених чваньків, які використовують свої мізки тільки для того, щоб вигадати найцікавіший спосіб нас убити. Примусити продюсерів зрозуміти, що вони такі ж вразливі перед жорстокістю Капітолія, як і ми.