У вогні

— Ходімо пообідаємо в його товаристві. Обіцяю, я не дозволю йому ще раз тебе поцілувати, — сказав Піта.

Я старалась як могла бути приязною не лише з Чичем, але і з рештою трибутів. По обіді я рушила до зони, де розповідали про їстівних комах, разом із трибутами з Округу 8 — Цецилією, яка залишила вдома трьох дітей, та Вовном, старезним чолов’ягою, який недочував і, здається, взагалі погано тямив, що навколо коїться, адже раз у раз намагався запхнути собі в рот отруйного жука. Мені хотілось якось їм натякнути на те, що я зустріла в лісі Твіду й Боні, але я не знала як.

Глянець і Кашеміра, брат і сестра з Округу 1, запросили мене майструвати гамаки. Я провела деякий час із ними. Вони поводились увічливо, але холодно. І весь час, поки ми працювали, я думала про те, що минулого року я особисто вбила обох трибутів з їхнього округу — Глорію й Мармура, а вони, либонь, були їхніми менторами. І мій гамак, і мою спробу потоваришувати з ними в кращому разі можна було назвати посередніми.

Потім я приєдналася до Енобарії, щоб повправля-тися з мечем; ми обмінялись кількома репліками, і стало очевидно, що команди з нас не вийде. Коли ж я слухала поради з риболовлі, знову з’явився Фіней — для того, щоб познайомити мене з Магс, літньою жінкою з Округу 4. З її мови, нерозбірливої частково через місцевий акцент, а частково через параліч, я розуміла десь одне слово з чотирьох. Але присягаюся, вона здатна була змайструвати пристойний рибальський гачок із чого завгодно — з колючки, з пташиної кістки, з сережки. За якийсь час я перестала помічати тренера і просто намагалася скопіювати те, що робить Магс. Коли мені вдалося зладнати досить непоганий гачок, зігнувши цвяшок, та прив’язати його до пасма власного волосся, вона подарувала мені беззубу усмішку і промовила щось нерозбірливе —* думаю, то була похвала. Раптом я згадала, як вона зголосилася добровольцем замість молодої істеричної жінки, якій випав жереб. Магс зробила це не тому, що сподівалась на перемогу. Вона хотіла врятувати дівчину, як я минулого року хотіла врятувати Прим. І я вирішила, що хочу, аби Магс була в моїй команді.

Чудово. Саме час сказати Геймітчу, що я волію, аби моїми союзниками були вісімдесятилітня стара та Клепка з Вольтом. Він буде в захваті.

Тож я покинула спроби потоваришувати і рушила до зони стрільби з лука, щоб трохи оговтатися. Тут чудово — можна спробувати постріляти з різних типів луків і скористатися різними стрілами. Тренер на ім’я Такс, побачивши, що нерухомі мішені я поціляю завиграшки, почав підкидати в повітря оті дурнуваті муляжі птахів, щоб я їх збивала. Спочатку мені це здалося нудним, але згодом стало навіть весело. Це й справді було схоже на полювання. Коли я легко перестріляла всіх пташок, тренер почав підкидати в повітря по кілька муляжів, щоразу збільшуючи число. Я забула про решту зон у спортзалі, про переможців, про те, як мені зле, і просто розчинилась у стрільбі. Коли мені вдалося підстрелити п’ять пташок за раз, я раптом усвідомила, що навколо так тихо, аж можна почути, як пташки падають на підлогу. Я обернулась — більшість переможців покинула свої заняття, щоб подивитись на мене. На їхніх обличчях відбивалися різні почуття — від заздрощів до ненависті, від подиву до відвертого захвату.