У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
— Не знаю, — я окинула оком низку колісниць. — Мабуть, нам час уже вмикати костюми?
Ми так і зробили. Коли наше вбрання засяяло, люди почали тицяти в нас пальцями й перешіптуватись, і я була певна: після церемонії відкриття ми знову станемо головною темою для розмов. Ми були вже майже біля виходу, я навсібіч крутила головою, але так і не побачили ні Порції, ні Цинни, які минулого року були поряд із нами до останньої секунди.
— А триматися за руки цього року нам дозволено? — спитала я.
— Думаю, це на наш розсуд, — відповів мені Піта.
Я зазирнула в його сині очі, які жоден макіяж не міг би зробити справді грізними, і згадала, як лише рік тому я була готова його вбити. Переконана, що він намагатиметься вбити мене. Тепер усе навпаки. Я сповнена рішучості вберегти Піту від смерті, знаючи, що сплатити за це доведеться власним життям. Але насправді в душі я, не така хоробра, як мені хотілося б, була дуже рада, що поряд саме Піта, а не Геймітч. Наші руки без слів сплелися. Звісно ж, ми вступимо в Ігри, як одне ціле.
Коли ми у вечірньому присмерку виїхали з воріт, голоси в юрмищі злилися в один суцільний лемент, але ні я, ні Піта не відреагували на вітання. Я просто дивилася вдалину і вдавала, що немає ніяких глядачів, ніякої істерії. Повсякчас мені на очі потрапляли наші зображення на великих екранах, встановлених уздовж дороги. Ми були не просто красиві — ми були темні й могутні. Ні, навіть більше. Ми, Ромео і Джульєтта з Округу 12, вистраждали стільки і в подяку за перемогу отримали так мало, що вже не шукали прихильності натовпу, не нагороджували його своїми усмішками, не ловили повітряних поцілунків. Ми були невблаганні.
І мені це подобалось. Нарешті я могла бути сама собою.
Коли ми завернули за ріг, прямуючи до Столичного кільця, виявилося, що декілька стилістів з інших округів спробували вкрасти ідею Цинни та Порції — змусити своїх трибутів сяяти. Костюми трибутів з Округу З, що світилися електричним світлом, принаймні мали сенс, оскільки округ виробляє електроніку. Але навіщо погоничам худоби з Округу 10, яких перебрали під корів, вогняні паски? Щоб підсмажитися? Просто жалюгідно.
Але ми з Пітою у своїх мерехтливих костюмах, що мінилися як жаринки, справді зачаровували, тому здебільшого трибути витріщалися тільки на нас. Особливо ми прикували до себе погляди пари з Округу 6 — подейкували, що вони морфліністи. Обоє вони були худі як тріски, з в’ялою жовтуватою шкірою. Вони не змогли відірвати від нас своїх розширених очей, навіть коли зі свого балкона почав промовляти президент Снігоу, вітаючи всіх із Червоною чвертю. Заграв гімн, ми зробили почесне коло Столичним кільцем. Мені здається чи ні? Чи президент також не спускає з мене ока?
Ми з Пітою дочекалися, поки за нами зачиняться двері Тренувального центру, й аж тоді розслабилися. Цинна й Порція були вже там — вони залишилися цілком задоволені нашим виступом. Геймітч цього року також з’явився, тільки він не підійшов до нашої колісниці, а стояв із трибутами з Округу 11. Він кивнув на нас, і вся компанія вирушила до нас, щоб привітатися.
Чича я візуально знала, бо роками спостерігала по телевізору, як вони з Геймітчем п’ють з однієї пляшки. Він темношкірий, на зріст понад метр вісімдесят, одна з рук закінчується куксою — він утратив руку на Іграх, які виграв тридцять років тому. Думаю, що йому пропонували штучну руку, таку як Пітина штучна нога, замість ампутованої, але Чич, мабуть, не захотів.
Жінка на ім’я Сія на вигляд була майже така, як жінки зі Скиби: вона мала оливкову шкіру та прямі чорні коси, в яких майнула сивина. Тільки золотисто-карі очі виказували, що вона з іншого округу. Сії було під шістдесят, але вона й досі здавалася міцною, і не було жодних ознак, що вона топила горе в спиртному, морфліні чи ще якійсь бридоті. Ми й слова не встигли вимовити, а вона вже обійняла мене. І я зразу збагнула: це через Руту і Трача. Не в змозі тримати язика на припоні, я прошепотіла:
— Що з родинами?
— Всі живі,— тихо відповіла вона і тільки тоді відпустила мене.
Чич пригорнув мене здорового рукою і поцілував просто в губи. Я з переляку відскочила, а вони з Геймітчем розреготались.
Ось і все, що ми встигли зробити, перш ніж охоронці почали грубо підштовхувати нас до ліфтів. Відчувалося, що в Капітолії зовсім не раді приязним стосункам між трибутами, але переможцям було на це начхати. Коли ми з Пітою йшли до ліфта, досі тримаючись за руки, повз мене щось прошурхотіло. Якась дівчина здерла з себе вінок із листя та жбурнула його назад, не надто переймаючись, куди він упаде.