Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Едіпова боротьба з Гоголем означатиме боротьбу з романтично-спонтанним, міфологічним поглядом на українсько-козацьке минуле, що не приділяє уваги логічній зв’язаності, пошуку причинно-наслідкового механізму. У тлумаченні української історії (повість «Тарас Бульба», 1835) М. Гоголь посилається, зокрема, на романтичне тлумачення літописів Грабянки та Самовидця. Куліш запропонує аналітичне бачення цих літописів, насичуючи своє розуміння української історії критичним аналізом у «Чорній раді». У пошуках філософії роману він звертається до засновника європейського історичного роману В. Скотта. Формування аналітично-критичного світогляду, орієнтованого на високий рівень самоусвідомлення, приведе Куліша до головного едіпового конфлікту — світоглядної боротьби з Шевченком. Український романтизм буде асоціюватися з «гайдамаччиною», неусвідомленим гнівом, інстинктивною помстою. Замість романтичного «фанатизму національності» у світогляді Куліша сформується реалістична «помірковано-патріотична» позиція, тобто критична думка, критична свідомість постане на сторожі «малих отих рабів німих». Замість Шевченкового «серця», що плакало і депресувало, розважливо і в парі запрацюють «розум і серце», що відсилає до філософського погляду Сковороди, національної філософської рівноваги. Ідеологам романтичного козакофільства з культом одержимої свободи Куліш протиставить європейських просвітників XVIII ст., які сповідували духовну цінність культури, а народні рухи трактували як прояв інстинктів, «дикої сили» некультурного натовпу. З цих міркувань Куліш гостро засудив «Гайдамаки» Шевченка, назвавши їх кровавою бойнею, від якої хочеться відвести погляд. Козацькому «низу», що діє несвідомо, він протиставив козацьку еліту як свідому культуротворчу і державнобудівничу силу. Завдяки його старанням модель національного буття набула орієнтації на батьківську мужність як аристократичне вивершення національного інтелекту, з допомогою якого має постати чиста філософська слава України.

Такий пошук ідеалу в Куліша обумовлений його онтогенезом: батько і мати походили з давніх козацько-старшинських родів. В онтогенезі Куліша батьківський і материнський образи інтроектовані у ситуації любові як суб’єкти рівноправної ціннісної моделі. Закономірно, що у «Хуторній поезії» постають ідеалізовані образи Петра І (батьківський образ) і Катерини II (материнський образ), символічні Петро і Катерина усвідомлюються українською державницькою проекцією. Є. Маланюк небезпідставно назве їх символами українського державотворення, яке постане на основі синтезу національної мужності і національної жіночості, оскільки «Дух наш родиться в душі жіночій». На подібній гармонії чоловічої мужності і мужньої жіночості постане в творчості І. Нечуя-Левицького образ стрункого і сповненого сил народу, в якого мужні жінки нагадують індійські пальми. Так, його повість «Бурлачка» розпочинається символічним чоловічо-жіночим портретом України: «В Комарівці, як і в інших невеличких селах того краю, люди дуже схожі одні на других: і чоловіки, і жінки однакові на зріст, високі, рівні станом. Всі люди гарні, чорняві, з темними очима. Глянеш на людей і здається, неначе всі вони між собою брати та сестри, неначе вони народилися від однієї сім’ї»[389].