Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Помилкові реформи Аль-Мамуна призводять до цілковитої розбіжності між правителем і його імперією та пропонують сумний урок: Умер, не поняв своего народа, не понятый своим народом. Во всяком случае он дал поучительный урок. Он показал собою государя, который при всем желании блага… был между прочим невольно одною из главных пружин, ускоривших падение государства (ПСС 8, 81). Притча про нерозумного, неврівноваженого правителя завершується повчанням про падіння імперії, пов’язуючи цей текст із гоголівським трактуванням Римської імперії. Монархи, котрі не розуміють своїх народів та ігнорують їхні природні нахили, призводять до краху політичних об’єднань, які базуються на нації. Непомірне проникнення іноземних моделей порушує тонкий, органічний баланс серцевинної ідентичності нації, на якій тримаються або найбільші успіхи, або невдачі цієї імперії.

Ці уроки мають безпосередній стосунок до культурних травм, що їх зазнала Росія внаслідок вестернізаційних реформ Пєтра Першого. Гоголівський Аль-Мамун є замаскованим Пєтром, який вирвав Росію зі своєї рідної матриці й поставив її на шлях модернізації та секуляризації на основі західних моделей. Як Аль-Мамун, закоханий в іноземну культуру та науку, Пьотр наповнив Росію їхніми благами, ушкодивши її національну самосвідомість та зупинивши її органічний ріст. Правління Пєтра й Аль-Мамуна демонструє фатальні наслідки порушення рівноваги між чужоземними впливами та національними ресурсами в культурній економіці країни. У статті стверджується, що Аль-Мамунове завзяття, з яким він втручався в релігію своєї країни (найважливіший «клей» нації, на думку Гоголя), є найбільш згубною реформою. Це посилює аналогію між Аль-Мамуном і Пєтром, котрий у своєму прагненні секуляризувати Росію та консолідувати владу в руках царя, здійснив кардинальні зміни у структурі церкви та її ролі в російському житті[166].