Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Навіть із тексту наказу видно, що низові структури організації часто його не дотримувалися, вбиваючи всіх зустрічних поляків. Грецько-католицький священик отець Павло Олійник висловив це так: «військовим відділам партизан було приказано залякуванням гнати з українських земель ляхів. А якщо партизанські погрози не мали впливу на польське сільське населення, тоді партизани вночі, або вдень наскакували, на польські хати в селах і вбивали від найменшого до найбільшого»[203].
Масованого українського удару було завдано в перші дні квітня 1944 року, а особливої інтенсивності атаки набули у Страсний тиждень. Так само, як на Волині, Великдень 1943 року можна вважати початком масової антипольської акції, так і в Галичині — вона розпочалася на Великдень 1944 року. Подібно, як і на Волині, акції передувало дезертирство поліції, зокрема, в Яворівському повіті. В подальші місяці напади на польські села не припинилися. Під час тих нападів часто вбивали всіх мешканців поселення, незважаючи на вік і стать. Це діялося всупереч черговим наказам командування УПА, яке розпоряджалося уникати вбивства жінок і дітей. Інша річ, що ми не знаємо випадку бодай догани з цього приводу, винесеної комусь із партизанів УПА.
10 липня 1944 року командувач УПА в Східній Галичині Василь Сидор «Шелест» віддав наказ:
Наказую постійно по поляках вдаряти до остаточного винищення з цих земель. Черговість протипольських акцій: а) нищення бойової сили ворога, б) активісти і сексоти, в) відплатні акції. Форми: а) з’єднана акція відділів на польські скупища, б) непокоюча акція підвідділів, стеж і т.д. Як і передше не вільно ліквідувати жінок і дітей. В деяких випадках визвати поляків терміново покинути українські землі[204].
Термін «відплатні акції» означав напади на замешкані поляками поселення. Варто відзначити, що «Шелест» у своєму наказі розпорядився попереджувати атаки листівками тільки в деяких випадках.
Територія операцій УПА поволі пересувалася із заходу на схід. До кінця червня 1944 року вони охопили всі повіти Східної Галичини. Українські ініціативи не були хаотичними: партизани прагнули зайняти найкращі стартові позиції на випадок можливої війни з поляками. УПА прагнула створити міцні бази в Карпатах і на Тернопільщині, оточити Львів із навколишніми селами та перерізати коридори між Львовом і Любліном.
Польське питання стало предметом дискусії під час Великого Збору Української Головної Визвольної Ради, який відбувся в липні 1944 року. Цей орган був задуманий як надпартійна політична платформа для УПА. Хоча в дискусії лунали голоси (наприклад, Зенона Пеленського), що «як політичний елемент — поляки не є загрозою», втім переважала думка, яку Лев Шанковський жорстко висловив так: «Єдина розмова з ними — це розмова гвинтівками й гарматами».
Підводячи підсумки обговорення, Шухевич ствердив:
Ми з поляками провадимо війну на північно-західних українських землях. Коли українська поліція на початку 1943 року пішла в підпілля, німці спрямували [туди] польську поліцію з СС. Польська поліція (Шупо) з СС проводила операцію, застосовувала жорсткі та нелюдські методи. Польський елемент, розпорошений на Волині, цілковито паралізував пересування УПА. Відповідь на це дали самі мешканці Волині — провели заходи по мешканцях. Поляки почали чинити опір. Тоді почалася ліквідація польського населення на Волині [виділення моє — Ґ. М.], яка закінчилася влітку 1943 року. Залишилися тільки острови під німецькою охороною, а потім розгорнулася УПА. [...] З квітня 1944 року [...] командування УПА віддало наказ виселити поляків, якщо самі не переселяться. Удари тривають. [...] Жінки потрапляли тільки випадково [...]. На Холмщині в березні та квітні цього року поляками були вбиті близько 2000 українців, жінок і дітей [...]. Там наші загони тепер охороняють життя українців і українську територію. [...] Ми створюємо для себе зручні позиції, яких неможливо добитися за зеленими столами [переговорів — Ґ. М.]. Обдурити себе не дамо. Українські маси в наших руках[205].
Хоча не відомо, чи Шухевич відповідав за вбивства на Волині, проте, легко зауважити, що пізніше він акцептував антипольську акцію в тому регіоні. Натомість у випадку Східної Галичини він брав активну участь у процесі прийняття рішень про деполонізацію, висловлюючись за її проведення. З певністю він також наглядав за антипольськими чистками в Галичині, якими безпосередньо керував Василь Сидор «Шелест», його довірена особа та підлеглий ще з батальйону «Нахтіґаль».
203
От. Павло Олійник, Зошити, Київ 1995, с. 87.
204
Цит. за: Олег Гайдай, Богдан Хаварівський, Володимир Ханас, Хто пожав «Бурю»? Армія Крайова на Тернопіллі 1941–1945 рр., Тернопіль 1996, с. 83–84.
205
Літопис УПА, т. 26, Торонто — Львів 2001, с. 483, 492, 490.