Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Намісник (президент) Буковини гр. Ецендорф, тирольський німець, звертав постійну мою увагу на те, що заноситься на щось. Робив він це в той спосіб, що присилав мені ріжні депеші з Відня, з міністерства внутрішніх справ. Було очевидно, що розпад Австрії наближався.
Я лежав тоді хворий. Коло 15 жовтня 1918 приїхали до мене два українські офіцери з Галичини й повідомили мене, що галицькі українці лагодяться переняти владу в Галичині. Вже тоді обговорювали ми справу висадження моста на Сяні. Чому його у відповідний час не висадили — не знаю. Не кажу, що через те був би врятований Львів, бо критикувати легко. Але цікаво було б знати, хто в тим завинив.
Дня 19 жовтня 1918 зійшлися у Львові Українські Установчі Збори. Я не був на них, але мав докладні відомости від старшин УСС. Дня 1-го листопада 1918 р. рано українські війська захопили Львів під командою сотника УСС Вітовського, який був там на урльопі. Ще того самого дня одержав я про те депешу, вислану Вітовським, який домагався в ній негайної висилки цілого легіону УСС до Львова. Я лежав у шпиталі. О годині 9 рано прийшов до мене командант вишколу УСС Осип Букшований309 з запитом, чи й гуцульська сотня має їхати. Я відповів: «Розуміється». Букшований був одинокий, що розумів ситуації: зрештою цілий легіон хотів боронити Чернівець перед румунами. Коли Букшований виїхав до Львова на поміч нашим військам з вишколом і з гуцульською сотнею (мене заступав сотник Микитка310), збудили мене вночі й сказали, що дальші частини УСС не хочуть їхати до Галичини, бо думають, що там усе добре, а тут румуни можуть забрати Буковину. Я встав, зібрався в лихорадці й автом поїхав на станцію. Там побачив я транспорта УСС в повнім порядку, тільки обоз не був ще завагонований. Я покликав до себе ком. Микитку, коменданта Черновецького вокзалу й четаря Івановича та наказав, що до 4 годин рано останній транспорт УСС мусить бути в дорозі на Львів. Ніхто з УСС не відповів на це нічого. І дійсно до 4 години рано всі ешелони УСС від’їхали на Львів.
Було вже зимно і дуже мрачно. Через мій виїзд вночі збільшилася у мене горячка так, що я не міг їхати. Щойно 9 листопада опустив я Чернівці мимо хвороби, бо румуни надходили. Я виїхав автом через Сторожинець і Вижницю до Косова. Біля Косова переночував я в селі Кабаках. В Косові я був присутнім при тім, як жандармерія присягала на вірність Українській Державі. В Коломиї був я три дні. В Станіславові задержався я два дні. З Янчина коло Перемишлян говорив я вже телефонно з Вітовським, який ще держав Львів. Я приїхав до Львова як чоловік приватний. І там сидів я приватно аж до 21 листопада 1918, коли українці опустили Львів. Я поїхав автом до Жовкви, відтам через Кам’янку до Золочева, відтам до Тернополя і Бучача. В Бучачі я мешкав в монастирі о. о. Василіян аж до 6 мая 1919. Потому жив я коло Станіславова аж до румунського ультиматума з 24 мая 1919 року. Того ж дня раненько поїхав я через Делятин до Ворохти. Там під стрілами румунів завернув я й поїхав до Березова, де застряг з автом. Пішки вночі пішов я зі своїм ад’ютантом і його дружиною та Петром Шекериком311 до с. Текуча, де переночував і пішки пішов дальше до Космача, де я знову ночував (в останній хаті під верхом Грегіт). На другий день раненько пішли ми через Грегіт великими снігами серед сильної мряки до с. Ільці, по дорозі двічі заблудивши. В Ільці я знов ночував (ніде за нічліг гуцули не хотіли принята заплату) і пішов раненько до Жаб’я, перебравшися в Ільці по гуцульськи. По дорозі зустрів я весільний похід знайомого гуцула, сів на коня і поїхав до церкви до Слупейки. Там зустрів я вже багато УСС знакомих, м. и. Юру Бендейчука. В Жаб’ю ночував я у Гуньовського. На другий день рано прийшли до мене Бендейчук і Венгрин, котрі запровадили мене до Шекерика. Там був я дві години й пішов на Матуру до знакомого гуцула, де мешкав сім днів. На Зелені Свята пішов я до Ільці на храм і мешкав там у пароха Глібовицького. Там полонили нас 6 червня румуни. Обходилися при тому брутально. В Косові нас замкнули, а з Косова повезли автом до Коломиї і залізницею вечором до Черновець. Відтам на другий день повезли нас до Букарешту, а відтам автами до Монастиря Кальдарушани (50 км. на північний схід), де нас замкнули. Поводилися й тут не дуже добре. Тут сиділи ми три місяці аж до освобождения на просьбу УСС через Український Уряд. На Україну приїхав я дня 10 вересня 1919 року.
По моїм безробіттю в полоні мені дуже хочеться працювати для України і я працюю, доки матиму змогу.
Скінчено писати дня 9 жовтня 1919.
(Центральний державний архів вищих органів влади України — далі — ЦДАВОУ. — Ф. 1429. — Оп. 1. — Спр. 35. Оригінал укр. м.).