Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Коли згадаю ці часи, то з обуренням думаю про теперішню політичну пропасть, яка ділить галичан і наддніпрянців; я вважаю це страшним злочином, бо між обома частями нема ніякої різниці!
Німецька влада з дня-на-день все гірше виступала проти населення, а з нею спільно й австрійська влада. Тут стверджую, що знов поляки були в тому винуваті, бо майже всі розвідчі (розвідка й контррозвідка) частини генеральної булави австрійської армії були обсаджені старшинами польської народности.
Я й мої частини все обороняли місцеве населення й ішли проти австрійських військових влад та проти гетьманського уряду, бо ми ставили на перше місце Україну! Доноси до Відня, Берліна й до гетьмана збільшувалися щодня. Я з моїми частинами були оточені шпигунами німецькими та гетьманськими, бо і гетьман і німці боялися, що я зроблю переворот316.
Всі українські діячі, які боялися німецьких тюрм, утікали в район, де стояли УСС, бо вони знали, що між ними вони безпечні. І так багато їх ми сховали у нас. Дуже часто приїздили до нас українські діячі порадитися з нами про ситуацію і про це знали різні шпигуни, які оточували нас і через те почалася нова кампанія проти нас. Раз мене покликали до Відня, до тодішнього шефа генеральної булави Арца. Він вручив мені може зо сто доносів на мене і на УСС-ів з питанням, що я на це скажу. Я взяв ці «бумажки» й сказав, що перегляну їх та дам мою відповідь. Я справді переглянув ці папери та спалив їх. Моя відповідь Арцові була коротка, лаконічна: «Брехня!» Потім я виїхав назад до УСС-ів. Так ми стояли може півтора місяця в Олександрівську, аж нагло ми дістали наказ від’їхати до Єлисаветгорода. За два дні ми заїхали туди через Катеринослав де й виконували службу залоги. Тяжко приходилося нам прощатися з нашими приятелями і — мабуть — їм теж було тяжко на серці.
Як тільки ми виїхали, гетьманський комісар закрив наш український часопис «Січ», а наших двох редакторів (стрільців) замкнув до тюрми. Я скоро дізнався про те від наших селян і вислав «грубу» депешу до австрійської команди, яка залишилась в Олександрівську, щоб вона негайно випустила стрільців на волю. І справді — це помогло; за два дні вони були в мене в Єлисаветгороді й розказували мені, як там тепер гуляють чорносотенці. Все це влаштував був австрійський військовий суддя (авдитор) д[окто]р Бляйхер з Перемишля, завзятий вшехполяк. З цим типом я особисто мав неприємну справу. Цей чоловік прийшов переслухати мене, як свідка в одній справі й вперто говорив про «русінів», а ніколи про українців. Я так обурився, що сказав йому в очі, що не дамся переслухати таким хамом і викинув його за двері. Наслідок був такий, що австрійська команда прислала мені «айнен штренґен фервайс», себто строгий виговір; це був для старшин рід кари, бо це вписувалося в кваліфікаційну листу і в наслідок цього старшина не міг скоро авансувати.
Єлисаветгород — це великий фабричний город. Було там багато робітників і австрійська військова влада остерігала нас перед ними. Але ми скоро переконалися, що це були гарні люди й ми жили з ними у дружніх відносинах. Тоді ми були під командою 7 австрійської дивізії, яка дуже ворожо відносилася до нас — з отаких причин: Командантом її був старий генерал, який у нашій справі зовсім не орієнтувався, так само не орієнтувався й у військових справах. Але зате він, хоч уже старий, любився в одній московці (казали, що це була навіть якась княгиня, але це байдуже!) і ця пані кермувала ним. Я поїхав до Відня, де й удалося мені добитися, що його відкликали. Але його наслідником був мадяр, зовсім не кращий. При дивізії був начальником розвідки — природно — жид-поляк, пан Епштайн, який усю свою роботу зосередив на інтригах проти УСС-ів. І того хама я висадив, а на його місце призначено щирого українця, поручника Кізюка з Бучача. Тоді нам стало краще. Так само при вищій команді — корпусі був наш чоловік, сотник Федитник.
Мушу заявити, що обидва вони нам дуже помогли й що я багато завдячую їм, а зо мною й УСС. Всі доноси, які вони діставали на нас, вони пересилали мені, замість того, щоб відсилати їх до австрійської начальної команди. Обидва щирі українці, добрі старшини й дуже віддані народові.
Тоді вже був у нас д[окто]р Володимир Старосольський317, що його стрільці і я дуже любили. В Єлисаветгороді були тільки наші бойові частини, а недалеко стояв ще Кіш УСС і Вишкіл, які приїхали з Галичини під командою д[окто]ра Н. Гірняка, зг[о]л[овно] Гриця Коссака. Я мав тоді плян збільшити бойовий стан УСС-ів і тому утворив новий курінь, командантом якого став д[окто]р Володимир Старосольський. Я все працював спільно з ним і нам на спілку вдалося врятувати життя деяким українцям, які вже були засуджені на смерть.