Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Від мая 1917 був я цілий рік в своїм полку, який стояв коло Кадлубиськ (Брідщина). Тоді була позиційна війна, скучна, нічого цікавого не було. Я читав і проводив велику переписку з українцями у Відню й Стокгольмі.
Ще в р. 1916 був я на авдієнції у покійного цісаря Франц-Йосифа І292, в справі мого одного українського приятеля. Я знав, що цісар ворожо був настроєний до українців, бо думав, що вдасться йому приєднати до Австрії цілу Польщу, що поляки зручно йому підсували через своїх людей на дворі і в міністерствах, як також через зв’язаних з ними політиків инших народностей. Цісар відмовив моїй просьбі, чого я зрештою сподівався. Більше у нього я ніколи не був ні перед тим, ні потому. Найбільший вплив на старого цісаря в тім часі мав грек Бур’ян293, який теж постійно мріяв про прилучення цілої Польщі. Байкою є немовби архикнягині, або инші жінки мали політичний вплив на старого цісаря. Він був чоловік дуже неприступний і замкнений, а особливо супроти членів свого роду. Зрештою, в часі війни він уже був в такім віці, що ніщо на нього не робило вражіння.
Цісаря Карла знаю від своїх хлоп’ячих літ. Це людина дуже добродушна і з найлучшими замірами, але слабої волі. Він має клясичну нормальну освіту й юридичні студії. Він був приступний і давав на себе впливати, але із-за його слабої волі впливали на нього з усіх сторін так, що він ніколи не міг рішитися. Німецький цісар Вільгельм294 і його оточення просто тероризовали цісаря Карла. Мати його подруги, герцогиня Парменська впливала на нього шкідливо, бо була дуже амбітна і хотіла своїх дітей бачити на ріжних престолах. Під тими впливами цісар Карло не міг покинути Німеччину, хоч хотів не раз це зробити. Про національний склад своїх держав був добре поінформований, про українську справу також. Про українську справу говорив я з ним багато разів, не раз він сам завзивав мене. Одначе ніколи не міг рішитися. Раз рішився вже був на поділ Галичини і заявив це президентові міністрів Зайдлерови295. Але ще того самого дня відкликав своє рішення з обави перед криком поляків в парляменті і краю. Найбільший вплив мав на молодого цісаря др. Польцер, шеф кабінетової канцелярії, чоловік не старий. Цісар Карло не вірив так полякам, як старий цісар. Не можна сказати, щоб він їх боявся, але не хотів «скандалів».
Убитого в Сараєві престолонаслідника Франца-Фердінанда296 знав я також особисто. Був це чоловік розумний і енергійний, знав Австрію і для українців був прихильний. Носився з замірами відбудови великої Української держави. Неправдою є, що жінка кермувала його політикою. Був це мужчина цілком самостійний, а вона була дуже скромна жінка.
З політичних подій в часі війни обходив мене найбільше Берестейський мир і перед тим відокремлення Галичини. Вже перед заключениям Берестейського миру найрозумніші державні мужі в Австрії й Німеччині знали, що осередні держави будуть побиті, головно з господарських причин. Гр[аф] Чернін297 отверто заявив цісареві: «Wer haben uns zum Todeygesiegt» (Ми смертельно побідили). Чернін, чоловік розумний, говорив вже тоді, що вже велика територія занята осередніми державами, розсадить їх. Тільки більшість німецьких рішаючих кругів не бачила катастрофи, яка наближалася. І тому в Німеччині Чернін мав багато ворогів. Якраз для того, що погром центральних держав був певний для розумніших політиків, постановили вони вирішити справедливо питання великої Української держави. Вони думали так: «Національний розвиток України не підлягає найменшому сумніву. Його можна припинити і то тільки на якийсь час. Але убити неможливо. Для того треба визнати Україну як самостійну державу в етнографічних межах, а навіть з певними закругленнями. Вже сам факт цього визнання матиме велике значіння принципіяльне, а в будучині навіть практичне, в першій мірі негативне: бо кожда держава, яка перечитиме українському народови його права до самостійности в відповідних границях, скорше або пізніше відпокутує за це при будучих комплікаціях, як це вчить історія.» Противники української справи підносили вже тоді, що Україна в найлучшому разі буде невтральна в великій боротьбі між Антантою й центральними державами, а навіть може звернутися проти центральних держав із-за дуже важної для неї Східної Галичини, якої Австрія, розуміється, не думала їй відступити. Щоб до цего не допустити, Німеччина заздалегідь приготовила замах стану на Україні, з яким німецький генерал Айхгорн298, шурин Скоропадського, вже дуже вчасно носився. Словом, німці від самого початку не думали провадити української політики на Україні, а Австрія не оцінювала добре ні української справи, ні німецького становища в цій справі.