Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Другого дня вранці почався завзятий бій, ворог кидав усе нові й нові сили. Підкреслюю, що ми почали бій, не чекаючи приходу німців із півдня. По перших зустрічах ми мусіли відійти назад на Великий Луг, а деякі частини на кораблі. Я стягнув тоді всі частини, які мав ще в розпорядженні й кинув їх на один вузький відтинок, так що я мав безумовну перевагу. Німецьку артилерію я прохав обстрілювати північну станцію, звідкіля ворог кидав на нас усе нові резерви, щоб в цей спосіб перерізати йому цей шлях. І справді німецька артилерія помогла нам. Ворог думав, що наступ буде з півдня і там задержав свої резерви. Ми проламали фронт і по тяжких боях обсадили південну станцію Олександрівська. Всі стрільці тоді визначилися! Хоробро боролися. Я не маю слів похвали, бо таких слів нема! Надзвичайно відзначився тоді четар Никифорук, родом із Снятина, зо своїми частинами.
По тім успіху москалі втекли в паніці та залишили багато полонених і воєнного матеріялу. На превеликий жаль і ми мали втрати, однак ми знали, що герої, які тоді впали, не впали даром!
В цих днях я бачив Січових Стрільців у тяжкім бої і мушу ще раз підкреслити, що вони всі надзвичайно хоробро боролися. І знов згадав я слова австрійського генерала в Жмеринці…
УСС залишилися залогою в місті. Перша сотня стояла окремо в Никополі, а четверта (гуцульська) сотня, найкраща з усіх, була відокремлена в Катеринославі. По тяжких хвилинах наступили гарні, мирні часи відпочинку. Тоді ми ближче пізнали місцеве населення й тамошні обставини.
Цивільна адміністрація до нашого приходу була в руках тамішніх українців, дуже гарних людей, а також і військова адміністрація. Ми ж уважали себе тільки за братів, які помагають населенню в устроєнні своєї влади. Так само, як і в Херсоні, і тут стрільці скоро стали улюбленцями населення. Зорганізували національний театр і кожного дня давали українські вистави. На них була майже кожного дня збірка всіх славних УСС-ів. Наша музика грала кожного вечора в городськім саді, де сходилася вся українська інтелігенція. Я з радістю згадую ці гарні дні вільного і справді українського життя!
Українці почали видавати часопис «Січ», в якім працювали теж два стрільці — Кметь і М. Заклинський. Всюди, де тільки було треба, ішли стрільці з охотою помагати братам у розбудові українського життя. Я діставав від команди австрійської армії різні «гарні» накази, як висилка карних експедицій на селян і т. і. Однак усі ці «цінні папери» йшли в мене одною дорогою — а то до коша, який стояв під столом у моїй канцелярії. Ясно також, що я у висліді такої поведінки мав величезні труднощі і що прийшло до того, що наша австрійська влада вважала мене за політично ненадійну людину. Ми стояли вже з 10 днів в Олександрівську, коли там прибула дивізія генерала Натієва, яка була українською національною частиною. Гетьманський переворот315 заскочив нас зовсім нагло й відкрито кажу, що і населення, і військо було з нього невдоволене від самого початку. Він так заскочив нас, що ми не могли вже нічого зробити.
Від того перевороту почалася для нас доба інтриґ, брехні й усяких труднощів. Всюди змінилися органи влади; багато українців уступило, а на їх місце посаджено москалів, чорносотенців, які давили всякий український національний рух. Рука-в-руку йшли з ними — вибачте за слово — дурні австрійські команди.
Першим кроком нової влади було усунення дивізії Натієва, що прибула була в Олександрівськ з Мелітополя, що був на південь від нас під німецькою владою. Мушу сказати, що ми жили дуже приязно з тим військом (Натієва) і що ніколи не було ніякого непорозуміння між нами. Ми часто влаштовували з козаками цієї дивізії прогульки — на Хортицю, до Великого Лугу і т. і. В цій дивізії був і третій кінний гайдамацький полк, а командантом його був полковник Петрів, що пізніше, в році 1919 був військовим міністром у Кам’янці-Под. Взагалі відносини були чудові: поміж стрільцями й козаками не було ніяких різниць — всі були українцями!