Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Цісар Вільгельм був тоді в своїй головній кватирі в Спаа (Бельгія), де я поїхав за ним. Спаа — це мале купелеве містечко, дуже гарне. Було це в серпні 1918, вечором, як я надзвичайним поїздом приїхав до Спаа. Може це троха дивне, але я без зацікавлення зближався до німецької Головної кватири. Застав я там великий лад і порядок, який кидався в очі відразу. В одній з віл мешкав цісар Вільгельм, до якого мене покликано. В місті я бачив пруську гвардію. Представлялося ще добре, але один старшина німецького генерального штабу сказав мені, що на фронті не добре. На другий день о 12 годині в полуднє визначено мені авдієнцію. Німецький цісар прийняв мене досить холодно. Питав про Україну, мої вражіння з того краю. Я отверто заявив, що теперішня господарка окупаційних армій і політика Гренера305 — Скоропадського доведе до катастрофи. В його невиразній відповіді виразне було тільки те, що йому моя присутність на Україні не бажана (що зрештою в часі мого повороту через Берлін державний підсекретарь Баер виразно мені заявив і просив мене, щоби я не вертав на Україну. Я відповів Баерові, що це моя річ і що він незадовго довідається чи я поверну, чи ні). Зі слів цісаря Вільгельма міг я ще винести, що він більше вірить Тренерові, чим мені.
Мимо такого прийняття покористувався нагодою, щоб утруднити Буріянові ціль його подорожі.
Німецький цісар зробив на мене вражіння німецького студента з самопевністю виступу, з якого пробивалася очевидна манія величини. В мові і поведению безтактний, сильно разив. Я його тоді бачив вперше, і мабуть в останнє.
Того самого дня був я у Гертлінга306. Це старенький чоловік, літ понад 60, дуже симпатичний. Я представив йому докладно, що німецькі війська роблять на Україні. Він відповів, що ті справи до нього не належать. Я й тут старався приготувати Буріянові «мягке крісло», як-то кажуть. Що це мені удалося, заявив мені опісля сам гр. Буріян, який по моїм повороті до Відня з обуренням закидав мені це. Я спокійно відповів йому, що я тільки інстанціонував в справі зміни політики на Україні, але безуспішно. Він сам відповів мені зі злобою, що після звітів Форгача нема ніякої України. Це мене так обурило, що я навіть не попрощався з ним і вийшов з салі.
Ще блище до фронту, чим цісар Вільгельм, сидів Людендорф307 (при оперативнім штабі німецької начальної команди). Я був і у нього на третій день по візиті у цісаря Вільгельма. Людендорф чоловік середнього віку, твердий, маломовний і з виглядом, дуже зарозумілий в противенстві до Гінденбурга (у нього я був того самого дня), який робить вражіння дуже симпатичного старого батька. Коли я скінчив оповідати Людендорфові про те, що виробляють німці й австрійці на Україні, він не відповів ні слова. Зате про инші питання висказувався живо. Та тих справ описати ще не можу.
В переїзді через Берлін задержався я кілька днів за для знакомих і вернув до Відня. Тут побув я два дні й хотів їхати. Та мене знов завізвали до шефа штабу Арца, який знов доручив мені цілий стос доносів на УСС. Я взяв їх з собою, щоб мати що читати по дорозі. До Львова перечитав я з половину тих актів і написав острий лист до Арца, заперечуючи правдивість усіх доносів. При тім відіслав я йому всі акти.
УСС застав я вже в Єлисаветграді, а частинно в Масляниківці (під самим містом). Там почав я формувати новий курінь всупереч волі австрійських військових влад. Та кінець кінців мені наказали розв’язати цей новий курінь УСС, а людей послати до вишколу. Я вислав до вишколу тільки 40 людей, а решту розділив по своїм сотням, які стали фактично подвійно сильні. Так крутив я аж до мого виїзду, який вкінці перепер гетьман. До того часу вспів ще перевести заборонений мені набір в околицях Вижниці (Буковина), при чим помогав мені отаман д[окто]р Н. Гірняк308. Щоб утруднити догляд над собою й над УСС, перенісся я з ними до села Черняківки, до якого шлях дуже не вигідний: інспекції з дивізії припинилися.
Там перебував я до 6 жовтня 1918 р. В тим дні по наказу вищої австрійської команди мусів я разом з УСС виїхати на Буковину й зі штабом й вишколом став у Чернівцях, кіш — у Вижниці, а сотні на границі і частина їх у Бесарабії. Гуцульська сотня стояла в селі Чагор коло Черновець.