Втомлені гори

А я люблю небесні куполи, Які жінки і носять, і носили. Любив, люблю за той одвічний дзвін, Яким від мене втому проганяють, Бо варт його почуть – зникає лінь, Якщо ті дзвони з блузи визирають. Тому й дивлюсь я на Молочний шлях, І з нього все життя очей не звожу, І хай на мене кажуть, що хотять, Та я без них – отих дзвіниць – не можу. Бо жінка – то мистецтво всіх епох – І вічну силу тільки в ній знаходжу. 15.7.1999 р. РАДНИКИ І РАДНИЦІ У нас є радники і радниці, Яких в нас вибирають Не завжди по розуму, А по задниці. А тому з нас сміються вже і кури, Бо де не глянь – то більшість дури. 19.8.1999 р. ПИЙТЕ НА ЗДОРОВ’Я! Що не кажіть, люблю я цілуватись, А ще як оковитої піддати, Бо як хильнеш отого зілля, Піде люба – не треба і весілля. І що цікаво, хочу ще сказати, Чим більше п’єш – більш хочеться кохати. Навіть вівця, як вип’єте ви більше, Від королеви ані чуть не гірша. Ну чим же оковита – то не чудо? Отож і пийте, на здоров’я, люди!. 21.8.1999 р. МАЄМО, ЩО МАЄМ Отож, маємо, що маєм – Як колись казав Кравчук – Не сміємось, не співаєм, Та зате не чути стук. Розважайся, насолоджуйсь, Якщо є у тебе чим, На всі смаки любу сраку, Мій шановний Онесим. – Як же можна жить без честі?– Я до тих що в Раді. – Мабуть, можна, та спочатку Доберись до влади. 30.7.1998 р. СТАРШИЙ БРАТ Ні в чому міри ти не знаєш О, мій великий старший брат, Тільки сидиш і поглядаєш, Як би і ще щось з нас зідрать. 6.10.1989 р. ЩОБ ЗЕМЛЯ РОДИЛА Хочуть всі мать землю й хто її не мав, А чи хоч один з них заступ в руки брав? Отоді б й побачив, що, де і почім, І ще як трудитись треба на ній всім. Бо земля, як жінка, вибачте мені, Що даси ти жінці – те дасть і тобі. Те саме й земелька в далі голубій, Як даси земельці – дасть тоді й тобі. А чи хватить вміння, а чи хватить сил Добривом підживлювать, чи бур’ян косить? Це не те, що сісти десь у лісозмузі З дівкою, як дрофа, з чаркою на пузі. Треба, щоб земелька теж тебе любила, А для цього треба доброта і сила. 24.10.1998 р. ПІДЛІСТЬ НІКОМУ НЕ ПРОЩАВ Я все життя боровсь за правду І все ж, нарешті, зрозумів, Що не було її й не буде, Хоч якби цього хто хотів. А той, хто каже, що борітесь, Хоч істина в словах цих є, Хотів би дуже подивитись, Скільки філософ той живе? І все ж під музику начальства Я у житті не танцював, Бо це вважав завжди за підлість, Яку нікому не прощав! За що себе і поважав. 31.7.1998 р. ІЄРАРХІЯ Навіть песик, добродію, Знає ієрархію, Як відчує, хтось сильніший, Вмить на спинку падає. 4.12.1989 р. ПАРТІЙНИЙ Є в нас хлопець з виду милий, І проворний, і вродливий, Діловий такий, поважний, Й підступитися аж страшно. Хто його у нас не знає? Всім і все він обіцяє, Не ступне, як не брехне, І парфумами не тхне. – Ти ж дав слово!– дорікаю. Він: – Я дав, я й віднімаю. Бо хоч він і не надійний, Та зате він – член партійний. Він же, як з лайна пакунок, Тільки й думає про шлунок. Видно, що чиновник – штатний: Так як слово – й мат гарматний. В голові, як в мухи жару, Але любить все на шару, Хоч і двох не зв’яже речень, Та не любить заперечень. А скажи йому щось проти, Розімне тебе, як шпроти. Й мало того – вас до всього – Зробить ворогом народу! Я б таких партійних членів Десь туди б – за Обь,за Лєну, Хай би там жили і мали, І самі себе махали. 11.9.1989 р. НЕ ЗАЗДРЮ БАГАТИМ Не заздрив я в житті багатим, А тим, що вміють щось робить, Які не можуть днями спати, Або горілку днями пить. Завидую – розумним, мудрим, З ким можна щось поговорить, І вже, якщо із кимсь десь випить, То тільки з тим, хто вміє пить. 6.10.1989 р. ПІД ДУЛОМ АВТОМАТА Може хтось захоче і зі мною,