Втомлені гори

Такий і директор Кузьмяк. У всіх них один Бог – це гроші, У всіх них мораль – це брехня. І я не здивуюсь, як в крісло Усядеться й більша Свиня. Я знаю, у чім вина бідних, В яких ні кола, ні двора, Щоб менше кричали придурки Червоній меншині "ура". Тому що за правду і віру Готові віддати життя. Так що ж це воно за держава, Де править людьми сатана? Та що ж це воно в нас за люди, Що вічно лякає їх грім? Зате у нас вільна держава І є вже свій прапор і гімн. 24.11.1998 р. ГЕРАКЛ Хто в нас самий язикатий, Наглий, дужий і багатий, Знає, що кому сказать? Це – народний депутат. Він спортивний і активний, Руки, плечі – ну – Геракл, Що люба вам молоденька Буде й Богу ще молиться, Щоб себе йому віддать! 20.2.1998 р. ТИ МОЖЕШ РОЗУМ ВБИТЬ! Колись я шефу говорив: – Ти можеш розум вбить, Але не вб’єш уже ту думку, Що розум встиг той породить. 28.1.1998 р. НАРОД БІДУЄ? Хто сказав, що наш народ Стогне і бідує? То погляньте, які вілли Він уже будує! Хто сказав, що Президент наш Ворог України? А хіба ми не такого Разом всі хотіли? Хто сказав, нема в нас м’яса Чи нема сметани? Може б те народ й побачив, Щоб не був він – п’яний? 23.2.1998 р. Я НЕ СУДДЯ Я не суддя. Я – коментатор, А сама вперта річ, то – фактор. 18.4.2004 р. МАЛІ ДВЕРІ Скількох жінок я пам’ятаю, В них бачив пристрасть і любов, Але куди все те зникало, Як охолоджувалась кров? Чом та ставала, мов мегера – Не підійти, не підступить, Чи то малі ставали двері, Чи розучилися ходить? І звідки в них та злість і піна, І звідки з рота чорнота? Чому замовкла мандаліна, Чому мовчить її душа? Звідки в жінок та вічна сила, Що тягне всіх нас, як магніт, Що варт на неї лише глянуть – І перед вами інший світ. 27.10.1998 р. ТАКА ПОРОДА От народ вже так народ, Палець не клади у рот... А як вмаже ще чарчину – Все йому тоді до спини. І хай дощ весь день шумить, Вам його не розбудить. Чи то він дурний від роду, Чи така його порода? 19.6.1998 р. ХТО КОГО ЦІЛУЄ? Зараз світ мене дивує Чи то я дивую світ, Хто кого й куди цілує – Й скільки раз за день, за ніч? 20.9.1998 р. НА РОЗДОРІЖЖІ В цьому світі всі ми, ніби кляті, Ніби хтось над нами насміявсь, Щоб були в нас бідні і багаті, І багатий з бідного сміявсь. Й слово те, що нарекли в нас паном, Істини людської мало в нім, Бо воно межує більше з хамом, Так, як в небі блискавка і грім. А тому життя – це та ж дорога, По якій ідемо я і ти, Зліва лікоть відчуваєм Бога, А праворуч лікоть сатани. Гарно як. Про що вже й говорити, Де вже тут до істини дійти, Ну чому б і їх не помирити, Щоб жили у мирі і вони. Але ж ні! Ніхто вступить не хоче, І не хоче уступить свій трон, Що ж тоді про нас вже говорити, Коли кожний з нас, як Соломон. Так і стоїмо на роздоріжжі, Слухаєм про пекло і про рай, А в той час "шляхетні" проходимці Обкрадають душі і мій край. Так ото я все життя й воюю Сам з собою,– вимовив Кіндрат,– Хочеться і Бога не гнівити, Й не порвать з дияволом контракт. Так і виникають суперечки, Хоч я знаю: істина одна: Якщо ми забудемо про Бога, Значить переможе сатана. 23.10.1998 р. Я СВОЮ ВАМ НЕ ВІДДАМ Може я і несучасний, А можливо, дурень, хам? Тільки ваших... я не хочу, І свою вам не віддам. 28.6.1999 р. ІМЕНА Імена, імена. Мов ромашки: і Танечки, й Нелі. Й кожне з них, як зустрінеш, – весна, Поки ти їх ведеш до постелі. Бо нема в світі правди, нема І не знає ніхто, де та ділась І куди вмить зникає вона Після того, як жінка розділась. 24.9.1998 р. НЕБЕСНІ КУПОЛИ Роки вже юності пройшли, Веселим цвітом відшуміли,