Втомлені гори

Бо якби менше ті трудились – Не погубила б їх любов. 20.8.1989 р. ЯКЩО ЛЮБИШ ВОЛЮ Не заглядай в чужий ти двір, Бо житимеш, як в клітці звір. 27.1.2003 р. СУЦІЛЬНИЙ КРИМІНАЛ Ви тільки лише придивіться, Хто більше всіх у нас краде? Невже хтось є, що може думать, Що той, хто сіє і гребе? А всі міністри, депутати – То всі нещасні, всі бомжі, Адже без дачі, без квартири – Аж плакать хочеться мені! А Президент розводить руки, Оклад іще їм підніма, А хто працює, як бульдозер. Усім – зима, зима й зима. Та це ж хіба, скажіть, не здирство? Хіба це не голодомор? Казать одне, робити інше – Зробить так може тільки вор. Та ви погляньте на ті ручки, Та то ж – суцільний кримінал, Бо хто ж довів людей до ручки, Якщо не цей професіонал? А люди де? Мовчать, телята, Мовчить наш робітничий клас, Тому кліщі оті пихаті І смокчуть все, що можуть, з нас. Усе гребуть, бо все їм мало, А на народ їм всім – начхать, А ви питаєте: – Де сало, Й чому заводи в нас стоять? І ластівки не принесуть весни, Як вкриють небо яструби. 8.9.1989 р. -2006 р ХТО ТАКИЙ КОМУНІСТ? – Хто такий комуніст? – Це той, хто плодив підхалимів, Це той, хто в невинних стріляв, І з хижого лютого звіра – Себе під ягня маскував. 10.91989 р. ВІСЛЮКИ Наказав Віслюк маститий Іншому за чаєм Щуку кинути у став, Бо лини дрімають. А десь через десяток літ – Вже новий шеф і новий звіт: –Потрібно Щуку в інший став, Щоб і Карасик не дрімав. –А як же бути із линами? –А хіба є ще ті між нами? Хто ж вам накаже Щупака, Як в нього в главку є рука? З ставка лини десь всі зникають, А Щуку в чині піднімають. 20.2.1989 р. ЩО СТАЛОСЬ ІЗ СВІТОМ? Життя – мов затяжні дощі, Хоч вся Планета молиться, Що стало з світом? Поясніть, Чому усе вже колеться? І де вона – ота струна, І де та біль кінчається? Де ниточка, що держить світ, Як той перевертається. Здається, й ліс вже відшумів, І річка заспокоїлась, Ну а душа, як взимку гай, Немов щось з нею скоїлось. І хоч навколо йде весна, Що по полях волочиться, Та жити радощів нема, І помирать… не хочеться. 3.3.1998 р. ЧАС ВЖЕ БРАТИ МІТЛУ Покажіть ви на всю Україну, Як поети, селяни живуть, Ті, що орють, що сіють, що віють, І державу свою бережуть. Як живуть, як вони процвітають, Без штанів, без костюмів, пальто, Та зате, ніби привиди всюди – Стіморол, шоколад, доміно. А де ж наше українське сало, Де ж подівся дешевий наш хліб, Де ж поділась картопля й цибуля По ціні ще недавніх тих літ? Хай тоді були голод й розруха, Хай тоді була в світі війна, Але наша сьогоднішня влада Шкоди більше всього принесла. Тож навіщо потрібні ці слуги?, Кому служать ці важні пани? Чи ж не варт вже цю погань мітлою, Щоб й синам заказали вони. Та погляньте на їхні ви писки, Сала більше вже, як в кабана, А народ розгубивсь і не пискне, Мов народу і зовсім нема. Над державою круки літають, По державі гадюки повзуть, А народ все чогось вижидає І його майже зовсім не чуть. Сплять усі, ніби сном лотаргічним. Боже милий! Хто ж їх так приспав? Всі немов не свої, а пришельці, Щоб проснувсь і себе б не впізнав. Так привик вже народ наш до сплячки, Що і хлібом його не корми, І хоч ти вже довби його в жопу, А він буде кричать, що святий. Від горілки всі вимокли клітки, Це держава уміє робить! І до цього людей приучає, Треба ж їх хоч чим-небуть кормить. А ті п’ють, а ті п’ють, в дурня грають, А пани на весь світ реготять, Україну мою розкрадають, То ж чи можна ще й далі мовчать? А якби ветчина і ковбаси Стали втроє дешевші, ніж є, Ми б тоді всі пили за Вкраїну, За здоров’я твоє і моє. А якби подешевшало сало, Не кажу вже про м’ясо і мед, Я б прославив вождів і державу, Як науку колись Архімед. І до чого ми вже докотились,