Втомлені гори

Отож, живіть і не доводьте Краще биків ви до гріха. 20.10.1989 р. НОВІ АФЕРИСТИ Як набридли ті газети, Де про працю тільки й чуть, Ну хоча б тобі у жарт щось Хтось про щастя що-небудь. То було все про троцькистів, То про Сталіна було, Зараз тільки те і чути, Що про місто та село. То було про комуністів, То про вічних паліїв, Зараз вже про депутатів І про нових шахраїв. А сьогодні стало модно Вже про інопланетян, Все про ванг та кашпировських, Про Чечню та Єреван. Все про цезій та про радій, Все про СНІД і про вино, А коли ж уже про мене, Про людей та доміно? Ну а що мені робити, Де про ніжність прочитать, І невже уже сьогодні Всі старі в нас, що мовчать? 27.10.1989 р. ОДНІ ЦІЛІ – В нас одні з тобою цілі,– Бюрократ почав повчать,– Твоє діло – будувати, А моє – щоб грабувать. 20.10.1989 р. ТВІЙ ПОГЛЯД Твій погляд – ніби промінь зір, Немов потік лавини з гір, Як в той потік ти попадеш – Від неї ти вже не підеш. 20.10.1989 р. ІНКВІЗИЦІЯ Скількох людей згубила інквізиція При допомозі ксьондзів і попів, Бо в кожного із них була своя позиція – І все це, мов, від імені Богів. А Бог в цей час мовчав в своїх гаремах, Коли людей палили на кострах, Невже у цім була в Богів потреба, Щоб на людей такий наводить жах? Невже, аби у рай попасти, Треба було як більш вбивать, Чи через кров у рай дорога, – Хотів би в вас я запитать? Бо щось до мене не доходить Жорстокість відданих ченців, Невже ж Богам це до вподоби Як слуги мучили синів? А якщо так? Кому той рай потрібний, Якщо той рай із крові і страждань? Де всі тремтять, навіть йому подібні, Невже в насильстві смак бажань? 5.1.1998 р. ОЙ, ВИ, КОНИКИ МОЇ Стало помилкою те, ще й фатальною, Що зустрів тебе таку – сексуальную. Думав, що моя любов стане – вічністю, Ну а я, як Соломон – особистістю.. Стало серденько моє бити дзвонами, Як погляну я на тебе під віконами. І не знаю, що тепер серцю діяти – Надімною мчить любов разом з мрією. Мчаться коні вороні, ніби дзвоники, Ой, ви, коники мої, ой, ви, коники. 30.4.1998 р. ЗНАК ПИТАННЯ Скільки в світі ще не зрозумілого – Важко навіть, просто уявить, Чому Бог створив Ведмедя Білого Й наказав на Півночі десь жить. Ну а Бегемоту, Леву десь у Конго – Там, де вічні зливи і дощі, Де від Сонця неймовірна спека І сичать удавами кущі. Що це – кара чи винагорода? Зразу все не просто зрозуміть, Ну чому тепло для Бегемота, А повинен мерзнути Ведмідь? Що це – кара чи винагорода? Якщо кара – за які гріхи? Чому Бог так любить Бегемота, А Моржа й Ведмедя навпаки? Ну чому, чому?– одні питання, Хтось же людям мусить це сказать? Ну а поки скрізь одні зітхання, І про це ніколи нам не взнать. 12.3.1998 р. ЗОЛОТАВІ СВІТЛЯЧКИ Загорілись в лісі, в полі Золотаві світлячки, Надто вже розкріпостились Наші любі жіночки. Ти скажи одне їм слово, А вони вам двадцять п’ять, І ніколи не вгадаєш Те, чого вони хотять. 8.1.2009 р. КОЖЕН ДУМАЄ Кожен думає, що хтось, мов, дурніший, Кожен думає – він розумніший. 13.9.2003 р. ДОЖИЛИСЬ Довела народ держава – Що ні їсти ані пить, А якщо хто хоче їсти – Мусить з торбою ходить. Добре, що в людей лишилось Дещо ще із тих часів, Як не знали бізнесменів І наглющих торгашів. Добре, що хоч щось лишилось Ще із тих страшних часів, А то б вже давно ходили Всі без їжі і трусів. Я не проти бізнесменів І не проти торгашів, Хай торгують, на здоров"я, Та не стягують штанів. Бо для них що честь, що совість То усього лише гра, Їм аби рабів побільше– Без кола і без двора. А тому коли я бачу На панелях жіночок, Так і хочеться вліпити Тому гаду у сучок. 2.12.1998 р.